Ян Лям (Фото: wikimedia.org)
Ян Павел Фердинанд Лям (1838-1886) – польський романіст, сатирик, редактор „Щоденника польського”, вчитель, пов’язаний зі Станіславовом.
Походив із кальвіністської німецької сім’ї. Його дідусь – Зенон Конрад Лям походив з Ганау поблизу Франкфурта на Майні в Гессені й був австрійським офіцером. Каєтан Врублевський вважає, що сім’я Лямів походила із Шотландії, звідки прадід Яна перебрався до Гессена і був директором будівництва доріг та мостів у Ганау. Син Зенона – Конрад Лям (нар. 1809 року в Кромерижі на Моравах, де тоді перебував полк його батька), був австрійським королівсько-цісарським комісаром-скарбником, який 1831 року осів у Галіції й там одружився із полькою. З огляду на специфіку своєї роботи часто перебирався з місця на місце.
Майбутнього письменника до десяти років виховував дідусь, який був службовцем у суді Станіславова. Упродовж кількох наступних років Лям проживав з батьком у різних місцинах Буковини та Галіції: Наролі, Кіцмані, Снятині та Бучачі. З десяти років Ян Лям займався самоосвітою. Навчався у василіянській гімназії в Бучачі. Хлопець мав дуже добру пам’ять і ведійські здібності до науки, що дало йому змогу скласти зовнішні іспити у 1855 році. Оскільки він мав тоді менше ніж 18 років, відповідно до Закону про освіту, батько був змушений отримати спеціальний дозвіл Міністерства освіти. Потім Ян із відзнакою захистив випускні іспити перед комісією в Станіславові. Саме під час самостійного навчання майбутній письменник здобув величезні знання (лінгвістичні, географічні, історичні), які допомогли йому в журналістській роботі та стали характерною ознакою його творів.
Ян Лям, прибл. 1880 р. (Фото: wikimedia.org)
Ян Лям три роки навчався на юридичному факультеті Львівського університету. Завдяки величезному заангажуванню матері письменника – Йоанни Зьолецької, він вибрав польську національність. У 1859 році Ян Лям служив у австрійській армії, пізніше працював приватним вчителем заможної шляхти у провінції. Літературний дебют відбувся 1861 року, коли в одноденній „Антидемократичній ліхтарні” з’явився його фейлетон. Лям був цінним журналістом, співредактором різних гумористичних часописів: „Комета”, „Ґедзь”, „Комета II”, „Глашатай”, „Кузня”.
Узяв участь у січневому повстанні 1863 року, служив у званні капітана в лавах відділу Діонізія Чаховського. У результаті просидів у австрійській в’язниці майже увесь 1864 рік. До Львова і журналістики повернувся у 1866 році і пов’язав з ними решту життя. Проживав у кам’яниці на вулиці Стефана Баторія, на якій в соту річницю з дня народження письменника у 1938 році влада Львова вмурувала присвячену йому меморіальну таблицю. Одна з вулиць Львова також мала його ім’я (сьогодні це вулиця Павлика).
Казімєж Хлендовський приписував Янові Ляму авторство визначення „батяр”: „Лям залишив по собі немало виразів у галіційському словнику, зокрема і назва „батяр”, яка визначає індивідуума, що живе одним днем, занедбаний, брудний, спитий, про якого говориться лише з погордою. Ще одним прикладом Лямівського визначення є тромтадрація. Це поняття Лям створив, вживаючи його як синонім до епатажу, крикливого виголошення патріотичних промов. Воно перейшло в літературу і на театральні сцени, зблискуючи майже в кожному комедійному рефрені: „Собі співаю тромтадрата, бо я моцний демократа…”.
„Хроніки львівські” Яна Ляма, надруковані в „Національній газеті” (Фото: polona.pl)
Лям мав надзвичайний талант вигадувати влучні клички й прізвиська. Вигадане ним означення „Ґоґо”, „ґоґусь”, закріпилося надовго та означало те, що сьогодні „Бецвальський” – молодика з порожньою головою, ретроградними поглядами і поганим смаком. Прототипом ґоґів, що тривалий час з’являвся на сторінках „Щутка”, був молодий Август Дзєдушицький, який прославився своїми величезними комірами, фантастичними краватками та капелюхами неймовірної висоти. У „Щутку” ґоґа супроводжувала ціла свита Прецлічків, „графів Калашантисів”, „Ордеровичів”, „Страхайлів” та інших обраних діячів з міщанського світу Галіції. Найстрашнішою серед городян була свекруха з популярного малюнка в календарі „Галичанин” або як Дульська, яка хизується мораллю в однойменній комедії Запольської.
Ян Лям був сатириком, він критикував австрійську бюрократію в Галіції, її вороже ставлення до поляків і вільних рухів. Він висував звинувачення на адресу шляхти й духовенства, закидаючи їм піклування лише про власні інтереси. Найбільший розголос йому принесли публіковані (1868-1886) у „Національній газеті” та „Щоденнику польському” сатиричні колонки „Львівські хроніки”, які часто передруковувалися навіть у варшавських газетах. Співпрацював із „Газетою львівською”. Був автором кількох сатиричних романів: „Пан військовий комісар” (1863), „Великий світ Цаповіц” (1869), „Літописець у Галіції” (1869), „Голови до позолоти” (1873), „Ідеалісти” (1876), „Дивні кар’єри” (1880). Цікаво, що в романі „Великий світ Цаповіц” письменник створив незабутній сатиричний портрет австрійського бюрократа пана Венцеля Прецлічка, якого списав зі станіславівських чиновників. У своїх книгах і статтях він використовував такі псевдоніми: Я.Л.; Н.М.; Міколай Плот з прізвиськом „сокирка”; X.Y. братик єзуїтський.
Пам’ятна дошка у Львові на будинку за адресою вул. Князя Романа (колишнього Баторія), 38, встановлена до 100-річчя від дня народження письменника (Фото: Анджей Лям)
Він є автором тексту „Маршу Соколів”, пісні, що стала гімном Гімнастичного товариства „Сокіл”. Помер 3 серпня 1886 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі (сектор № 56), на пам’ятнику є такий напис:
Віки минають і мужі славетні
Могили за могилами лягають
Старим нове стирається імення
І слава славу затирає.
Jan_Lam_5
Могила Яна Ляма на Личаківському цвинтарі у Львові. Статуя Мадонни з немовлям Юліана Марковського (Фото: Анджей Лям)
Ось зміст некрологу Яна Ляма, опублікованого Олександрою Борковською в журналі „Сімейна хроніка” (1886, т. 13 № 16):
„Ми знали, що навіть коли він помилявся, коли лезом пера свого краяв по правоті, робив це щиро вважаючи, що чинить так на користь суспільству. Врешті решт, дорослішаючи, інакше він дивився на світ, і такі помилки в роботах Ляма траплялися рідше. Маючи неймовірну пам’ять, схильність до широкого і потужного синтезу, маючи систематичне мислення, і внаслідок постійного навчання, розум його з кожним роком ставав все серйознішим. Двадцять років тому, він вперше з’явився зі своїми „хроніками” та романами під яскравою демократичною хоругвою; з плином часу він ставав усе більш поміркованим, настільки, що наприкінці життя марно твердив, що не перетворюється на консерватора. Попри невдалі спроби відстоювання свободи дарвіністської пропаганди професора Дибовського, попри нерозуміння причин реформи домініканського монастиря у Львові, Лям наприкінці життя був справжнім консерватором, а у свіжій справі про мито на нафту, підтримувану виробниками на шкоду державі, він навіть став на захист міністра фінансів Дунаєвського, пішов разом зі „станчиками”. Коли позитивісти захотіли написати публікацію на його користь, вже хворого, Лям відмовився прийняти жертву, заявивши, що не має жодного відношення до цього табору. В одній з останніх „хронік” він зворушливо написав про прихід священника, який явився до його ложа недуги з Богом і приніс небесну розраду в стражданнях. Він назавжди заснув, працюючи, коли, не маючи більше сил писати, ще диктував журналістську статтю і чекав приїзду свого сповідника з віатикумом. Він не залишив спадку, але добрі люди вже подбали про долю осиротілої родини померлого”.
Текст: Петро Гаврилишин
З польської переклав Володимир Гарматюк
