Загальні засади (пріоритети) Європейського Союзу (ЄС) визначає Європейська рада, на засіданнях якої збираються керівники Європейського Союзу та країн-членів ЄС. Європейські посли, обрані безпосередньо громадянами країн-членів ЄС представляють європейських громадян на засіданнях Європейського парламенту. Інтереси всього ЄС захищає Європейська комісія – її членів визначають уряди країн. Уряди країн ЄС відстоюють державні інтереси своїх країн в Раді Європейського Союзу (також відома як Рада міністрів).

Європейська рада визначає загальні засади політики ЄС. Однак вона не має повноважень ухвалювати закони. Роботою ради керує її голова, а до її складу входять глави країн та урядів, і також голова Комісії. Рада збирається на засідання кожні півроку, тривають вони по кілька днів.

В законотворчій діяльності ЄС беруть участь три головні інституції:

• Європейський парламент, який представляє громадян ЄС і обирається ними безпосередньо;
• Рада Європейського Союзу, яка представляє уряди країн-членів. Головують в раді по черзі усі країни ЄС;
• Європейська комісія, яка представляє інтереси усього Європейського Союзу.

Ці три інституції в рамках „звичайної законодавчої процедури” (раніше „спільного рішення”) разом визначають політику і приймають закони обов’язкові для всього ЄС. Головним чином комісія пропонує нові законопроекти, а парламент і рада їх приймають. Комісія і країни-члени пізніше відповідають за їх запровадження, крім того, комісія слідкує за правильним їх дотриманням та імплементацією.

В організаційній структурі ЄС важливу роль відіграють дві інші інституції:

• Суд Європейського Союзу, який стоїть на сторожі дотримання європейських законів;
• Європейський суд аудиторів (Рахункова палата), який контролює фінансову діяльність Союзу.

Права та обов’язки цих всіх інституцій визначено статутами, які є основою усієї діяльності ЄС. Статутами визначено також засади і процедури, яких інституції ЄС зобов’язалися дотримуватися. Тексти статутів узгоджують президенти чи прем’єри усіх країн ЄС, а їх ратифікацію здійснюють парламенти цих країн.

Європейський Союз має ряд інших, спеціалізованих інституцій та міжінституційних органів:

• Європейський центральний банк – відповідає за європейську грошову політику;
• Європейська служба зовнішніх справ (ЄСЗС) – координована верховним представником ЄС із закордонних справ і політики безпеки, котрий головує на засіданнях ради закордонних справ, а також керує спільною закордонною політикою та безпекою, наглядаючи за зв’язками та координацією зовнішньої діяльності ЄС;
• Європейський соціально-економічний комітет – представляє громадянське суспільство, працедавців та працівників;
• Комітет регіонів – репрезентує регіональні та місцеві органи влади;
• Європейський інвестиційний банк – фінансує інвестиційні проекти ЄС і підтримує малий бізнес через Європейський інвестиційний фонд;
• Європейський речник громадянських прав – вивчає скарги, які стосуються випадків незаконного адміністрування в інституціях та органах ЄС;
• Європейський інспектор із захисту даних – відповідальний за охорону особистих даних громадян;
• Уряд публікацій – публікує інформацію про ЄС;
• Європейський уряд підбору кадрів – займається підбором працівників до інституцій та інших органів ЄС;
• Європейська адміністративна школа – забезпечує спеціальні навчання для працівників ЄС;
• ряд спеціалізованих агенцій та децентралізованих органів, на які покладено виконання численних технічних, наукових та дорадчих функцій.