Фото: Польський культурно-освітній центр „Дерево”
Харків – це одне з найбільш обстрілюваних міст України від моменту початку повномасштабного російського вторгнення. Попри складні умови мешканці міста рішучі та налаштовані на захист Харкова. Про ситуацію та атмосферу в місті, а також про діяльність Польського культурно-освітнього центру „Дерево” розповіла в розмові з Данутою Стефанко його голова Маргарита Кондратенко. Цілу розмову можна послухати у програмі радіо CKPiDE, розміщеній під текстом.
Як виглядає ситуація в Харкові? З новин ми знаємо, що майже щоденно є обстріли, майже щоденно мешканці міста чують звуки сигналів повітряної тривоги.
Сирени були завжди, нічого не змінилося. Сильні обстріли були наприкінці грудня, на початку січня. Зараз тихіше, але обстріли в області тривають. Спочатку атакували готелі. Там були люди, журналісти з інших країн. Когось поранено і взагалі психологічно це важко пережити. Також на колишній вулиці Пушкінській, зараз Сковороди, це стара, досить вузька вулиця, там є пам’ятки архітектури, багато з них постраждало.
У будівлі однієї з лікарень була пошкоджена операційна. Моя знайома працює неподалік, вона розповідала, що вранці приїхала на роботу, на вулиці було багато сміття, не було вікон, але коли вона вже виходила з роботи, вулиця була прибрана, вікна позабивані. Таке враження, що нічого не сталося – аптека працювала без вікон, кав’ярні виносили тістечка для робітників, роздавали їх людям.
Фото: Сергій Болвінов
Мешканці Харкова не піддаються. Звісно, кожен боїться. Це така лотерея, ніколи не відомо, куди попаде снаряд. Сьогодні це житловий будинок, завтра лікарня, післязавтра готель. Росіяни тримають нас в напрузі, але зранку всі йдуть на роботу, бо нема виходу. Ніхто немає намірів виїжджати, а з іншого боку, багато людей також повернулось.
Росіяни мають на меті нас залякати, щоб не було певності, щоб люди боялись працювати, а без роботи важко існувати. Тим більше в Харкові немає якось особливо багато гуманітарної допомоги, більше в області. Вони хочуть, щоб усі були знервовані та думали про перемовини. Однак усі говорять, що окупанти собі не усвідомлюють – наша ментальність інша. Навіть в такій ситуації ніхто не хоче з ними розмовляти. Немає дискусії, немає виходу – або перемога, або ніщо.
У перший рік повномасштабної війни росіяни частіше цілились у військові бази, об’єкти критичної інфраструктури, натомість зараз триває абсолютний терор цивільних мешканців.
У нас від початку були атаковані житлові квартали. Північна Салтівка – це взагалі зруйнований район. Авіабомби падали на багатоповерхівки. Але так, у всіх була якась впевненість, що якщо вони не живуть поруч, наприклад, з електростанцією, то будуть у більшій безпеці.
Зараз почав працювати садочок у метро, є також школа. З того, що я знаю, вони працюють тільки 2 дні на тиждень, але це принаймні якась освіта. Адже більшість людей виїжджає для того, щоб діти ходили нормально до школи. У Харкові всі школи та університети працюють дистанційно. Багато університетів пошкоджено, повилітали вікна.
Фото: Лариса Говина / Суспільне Харків
Дуже важливо, що Польський культурно-освітній центр „Дерево” веде діяльність, бо це дозволяє людям принаймні на хвильку повернутись до старого життя, відчути цю нормальність. Як виглядає діяльність, беручи до уваги, що офіс організації був знищений?
Ми дуже тішились, що там нікого не було, тому що за пів години до вибуху я була в офісі зі своєю родиною, була також наша вчителька Олена з 7-річною донькою і чоловіком. Ми якраз розставляли меблі, які нам закупив Фонд „Свобода та демократія”. Випадково, через те, що синочок почав кричати, а я не взяла їжу, ми пішли додому. Він нас усіх врятував. Коли ми були вдома, я почула цей вибух. Потім почали дзвонити друзі, казали, що це недалеко від нас і питали, чи все нормально. Я відчула велике полегшення, що нас там не було.
Наступного дня ми поїхали в офіс. Я думала, що буде гірше. Ми поставили там нові меблі, новий телевізор. Я уявляла, що це все вже лежить зруйноване, але ні. Коли я написала до Фонду, мені відповіла голова пані Лілія Любоневич, що це жахлива новина, але вона просила не хвилюватися. Вони допоможуть нам відновити офіс і це також дало таку надію та силу. Поки що нам забили вікна за кошти міста. Принаймні, сніг і дощ туди не потраплять. У тому будинку, де ми маємо офіс, щоденно працюють електрики та сантехніки.
Ми призупинили стаціонарну діяльність, бо не можемо гарантувати безпеки, не можемо забезпечити опалення. Натомість було дивно, що деякі учні хотіли продовжувати навчання очно. Хотіли також прийти, поприбирати, однак ми всім відмовляли, адже як почнеться атака, то не буде, де сховатися.
Фото: Маргарита Кондратенко
Ми приїхали з чоловіком в офіс, поскладали все біля стіни, щоб не стояло біля вікна. На разі, ми ведемо діяльність онлайн, усі з розумінням до цього підходять. Звісно сумують, однак найважливішою є безпека.
Будучи щоденно під загрозою, живучи в непевності, легко втратити мотивацію до діяльності, однак Ти маєш цю мотивацію. Також Твої учні, члени організації мають мотивацію, щоб зустрічатися. Що дає вам силу?
Ми тримаємось, бо як би не було, ми в Україні. Частина області дотепер під окупацією. Коли я розмовляю з родичами, які знаходяться біля цієї лінії, я розумію, що гріх нарікати. Ми дуже цінуємо те, що ми вдома. Кожен, хто виїжджав і повернувся, говорить, що краще тут, під цими обстрілами, але вдома. На відстані набагато гірше, а тут відчуваєш себе змобілізованим. Люди працюють, роблять своє. Недавно моя знайома ходила до театру, тож життя триває.
Мотивує також те, що наші військові борються, а кожен робить щось від себе, допомагає. Наприклад, мій чоловік збирає дрони. Така злість, яка генерується у щось матеріальне. Кожен, кого я знаю, щось робить. Хтось висилає гроші, хтось робить маскувальні сітки, хтось окопні свічки. Це дає надію.
Останнім часом усі говорять, що ніхто не уникне призову до армії. Те, що ми щось робимо і якось підтримуємо військових, просто дає нам час. Кожен зі знайомих чоловіків уже задумується, що міг би робити в війську. Хтось вже вчиться на пілота дронів, щоб мати якісь вміння. Кожен живе з думкою, що рано чи пізно, ймовірно кожен, піде та захищатиме Вітчизну.
Програма радіо CKPiDE:
