Фото: Одеська національна наукова бібліотека
Війна в Україні все ще триває. Попри те, що люди призвичаюються до відео руїн, звуків повітряної тривоги й новин про чергових жертв, однак це не повинно впливати на рішучість, бажання захищати свою державу та нести допомогу потребуючим. Про ситуацію в Одесі, пов’язану з повномасштабною російсько-українською війною, настрої серед мешканців міста та гуманітарну діяльність Одеського відділу Спілки поляків в Україні розповіла голова Відділу Світлана Зайцева-Велекодна. З нею розмовляла Данута Стефанко.
Новорічний період в Україні був дуже неспокійним, як виглядає ситуація в Одесі?
Якщо ми говоримо про Одесу, то вона не є винятком в Україні, де нічого не сталося. На жаль, перед самим новим роком, наприкінці грудня, були сильні обстріли. Найстрашнішими є Шахеди, ці безпілотні апарати, які завдають великої шкоди передусім мешканцям міста, цивільному населенню. Перед новим роком Одесу також обстрілювали далекобійними снарядами, тож ці снаряди вкотре руйнували житлові будинки, в тому числі багатоквартирний будинок, майже в центрі, на Молдаванці. Це такий район. Також триповерхову кам’яницю, яка була побудована ще наприкінці XIX століття.
Найгірше, що там загинули люди. Люди, які чекали нового року, готувалися до Свят. На жаль, що є, те є, і в саму новорічну ніч ми теж були під досить сильним обстрілом з боку росіян. Один Шахед також влучив у будівлю, там загинув молодий хлопець, якому було 15 років, тому, чесно кажучи, атмосфера дуже важка і гнітюча, адже люди щодня відчувають, що вони є мішенню. Кожного дня щось може влучити в них, їхніх близьких або їхні будинки, що зруйнує все їхнє життя.
Фото: Ніна Ляшонок / Укрінформ
Найтрагічніше в цій війні те, що проти себе не воюють дві армії, тільки російські окупанти борються проти цивільних жителів.
Так. Наприклад, остання практика така, що все націлене саме на місто, тому в будь-якому випадку буде влучання, або це буде осколок чогось, що також має великі руйнівні властивості, або це може бути безпосередньо снаряд чи Шахед. Все летить у місто, і щодня ми чуємо сигнали тривоги, щодня ми чуємо ці Шахеди над головою, тому що вони звучать досить потворно, і це такий додатковий стрес, тому що звук означає, що десь буде руїна або смерть.
Як мешканці реагують на звуки сирен? Бо, однак, на Західній Україні ніхто, навіть беручи до уваги ці атаки на Львів, не реагує відповідально. Люди продовжують своє нормальне щоденне життя.
Що стосується Одеси, то можу сказати, що у нас найчастіше обстріли відбуваються ввечері. Більшість моїх друзів, і я теж, дотримуємось правила „двох стін”, тому що знаючи життя, маючи більше досвіду, більше практики цих обстрілів, на жаль, ми знаємо, що дві стіни врятують нас від осколків, але укриття не врятує нас від прямого попадання ракети. Тому ці „дві стіни” – це таке основне правило для всіх мешканців.
Ви згадали про атмосферу, що вона дуже гнітюча та напружена. Як виглядає щоденне життя в Одесі?
В Одесі вже майже два роки на вулицях набагато менше людей, тому що дуже багато мешканців виїхало. Також перед новим роком, побоюючись, що знову будуть сильні обстріли української енергетики, дуже багато людей виїхало. Минулого року, наприклад, в Одесі не було електроенергії 20 годин на добу. За ці 4 години, особливо коли вони припадали на ніч, нічого не можна було зробити.
Фото: Ніна Ляшонок / Укрінформ
З іншого боку, ті, хто залишився, продовжують жити далі, бо є усвідомлення того, що ти – мішень, але є також усвідомлення того, що якщо не ти, то хто? Якщо ти не підеш на роботу в лікарню, то хто туди піде? Якщо ти не кермуватимеш трамваєм, то хто поїде? Якщо не ти будеш продавати в магазині, то хто буде годувати людей? Це такі елементарні речі, але речі, які, можливо, навіть рятують нашу психіку через те, що ми знаємо, що повинні робити ті чи інші дії.
Перші дні повномасштабної війни були таким символічним періодом з огляду на допомогу, яка потрапляла з західних країн в Україну, в різні куточки держави. Зараз, на жаль, дуже часто можна почути на Заході думку, що люди втомлені від війни, немає грошей, нема можливості передавати гуманітарну допомогу в таких обсягах, як це потрібно. Власне, як в Одесі виглядає ситуація з допомогою?
Можу розповісти про діяльність Спілки поляків в Україні, про нашу організацію. Наприкінці грудня ми реалізували чудовий проєкт „Допомога співвітчизникам перед обличчям війни”, який фінансувала Канцелярія голови Ради міністрів, а реалізовував Фонд „Свобода та демократія”. Це був проєкт, який дав нам можливість напередодні Різдва допомогти підготуватись людям на півдні України до Свят.
Це були зокрема люди, що живуть у деокупованому селі Правдине Херсонської області. Це лише близько 20 кілометрів від Херсона, тому їх теж час від часу обстрілюють, а також люди з повністю зруйнованого села Киселівка. Побачивши їх, розумієш, що це варто робити, принаймні для них, і варто робити це зі свого боку. Про інших говорити не буду. Можливо, хтось втомився, майже 2 роки і це важко, але з іншого боку, чи хотів би хтось залишитися на місці України?
Фото: Спілка поляків в Україні Відділ ім. Адама Міцкевича в Одесі
А знаючи життя і знаючи історію, те, що сталося в 1939 році, на жаль, воно не зупинилося на Чехії, на Австрії, на Польщі. Воно поширилося далі. Знаючи амбіції та „імперіалістичний голод”, назвемо це так, я сумніваюся, що ті країни, які сьогодні хочуть знищити Україну, зупиняться. Що ж, тоді, на жаль, але допомогти цим іншим, втомленим, не буде кому, бо всі вони опиняться в такій самій ситуації, в якій сьогодні перебуває Україна.
Тут дуже важливо, однак, пам’ятати цю історію, яка, як би це не звучало, є вчителькою життя, і з історії можна винести багато важливих уроків. Громадянська свідомість також дуже важлива. Говорячи про цю свідомість, я була один раз в житті в Одесі і була здивована, що всюди звучить російська мова. Якою є мовна ситуація зараз, чи змінилася ця свідомість громадян України і чи можна частіше почути українську мову в Одесі?
В Одесі однозначно частіше можна почути українську мову. Крім того, я розмовляла про це зі своїм знайомим і ми зрозуміли, що з незнайомими людьми переходимо на українську, тому що, зрозуміло, що коли ти з кимось зі своїх, ти будеш розмовляти тією мовою, якою ти звик спілкуватися.
Коли ти розмовляєш з незнайомою людиною, вона почує від тебе українську мову. Це такий тест на рівень „свій-чужий”. Найчастіше люди будуть відповідати також українською. Час від часу можна почути і російську. Найбільше тішить те, що майже вся молодь сьогодні розмовляє українською. Я вважаю, що мова – це основа державності. Кожен громадянин цієї держави повинен розуміти, що йому говорять державною мовою, тобто українською.
Дуже важливо, що ця війна змусила багатьох людей усвідомити необхідність мовної єдності, єдності у підході до ідентичності. Сподіваємося, що після перемоги, через цю війну, держава буде об’єднана і український народ теж, а Вам я дуже дякую за цю розмову і за ту роботу, яку місцеві поляки в Одесі роблять для того, щоб наблизити перемогу, але також для того, щоб підтримати людей польського походження, поляків на цих територіях.
Я також дякую.
Програма радіо CKPiDE:
