Стефанія Скварчинська (Фото: miastol.pl)

Стефанія Скварчинська (1902-1988) – польський теоретик та історик літератури, театрознавець, професор, почесний доктор Лодзького університету. Народилася 17 листопада 1902 року в Кам’янці-Струмилівській поблизу Львова в зем’янській родині. По батьковій стороні походила з роду Стшельбіцьких, герба Сас, а з боку матері – з роду Сцибор-Рильських, герба Остоя.

Вона була старшою із чотирьох дітей. Батько Мєчислав Стшельбіцький був старостою Кам’янки-Струмилівської. У 1908 році після смерті матері Марії батько переїхав до Нового Сонча, де отримав посаду старости. Там Стефанія відвідувала класичну жіночу гімназію. Коли почалася Перша світова війна, батько евакуював сім’ю до Австрії, а сам залишився у Новому Сончі, куди діти повернулися в 1915 році. Після виходу Стшельбіцького на пенсію у 1918 році, сім’я переїхала до Домбрівки Польської поблизу Сянока. Там пані Стефанія продовжила навчання в гімназії, поки 1921 року не отримала атестат про середню освіту. Того ж року почала вивчати польську мову в університеті ім. Яна Казимира у Львові. Навчається під керівництвом професорів: Ю. Кляйнера, В. Брухнальського, Е. Порембовича, З. Черного, Я. Каспровича та Т. Лер-Славінського.

Тоді ж у Львові знайомиться із капітаном кінної артилерії Тадеушем Скварчинським, якого у жовтні 1921 року переводять до новоствореного 11-го Карпатського легкого артилерійського полку в Станіславові, що входить до складу 6-ї Львівської артилерійської групи. Наступного року вона виходить за нього заміж. Жила й працювала в місцях, де служив її чоловік: у Станіславові (1922-1924 та 1925-1929), там викладала польську мову в гімназії сестер уршулянок на вулиці Камінського та французьку мову в гімназії ім. Елізи Ожешкової на вулиці Карпінського. 1924 року капітана Скварчинського відправили на річні військові навчання у Варшаві.

Стефанія Скварчинська (Фото: fakt.pl)

У Станіславові Стефанія Скварчинська нав’язує теплі стосунки з родинами Хованців та Ясельських, розпочинаючи співпрацю з їхніми видавництвами, особливо з „Кур’єром Станіславівським”. Її статті чи примітки не завжди підписані її повним іменем та прізвищем. Деякі статті вона підписує як „д-р Стеф. Скварчинська”, більшість театральних рецензій були підписані – „Еска”, перші видання мали криптонім „С.”, частина друкувалася без підпису.

У Державному архіві Івано-Франківської області доцент Ольга Цівкач знайшла примірники газет з редакційними позначками (синім олівцем), які встановлюють авторство Стефанії Скварчинської. Вона писала вагомі науково-популярні праці, ювілейні статті, нариси та короткі театральні рецензії. Можна чітко визначити коло тем, які найбільше цікавили Скварчинську. Серед них є твори видатних представників польської літератури, наприклад аналіз творчості Юліуша Словацького, Адама Міцкевича, Генрика Сенкевича, Станіслава Виспянського, Станіслава Пшибишевського, Стефана Жеромського, Владислава Станіслава Реймонта, Яна Каспровича та інших. Ці праці в першу чергу були призначені для учнів.

Інше тематичне коло її зацікавлень – статті, в яких Скварчинська писала про важливі культурні та літературні події у світі, про відомих світових митців (Бернард Шоу, Грейс Даллід, Честертон, Рубенс). Вона написала відповідь на відкритий лист російських письменників із СРСР до світової спільноти, в якому йшлося про долю артистки в тоталітарному суспільстві. Реагує на важливі події в житті міжвоєнної Польщі, зокрема поховання останків Юліуша Словацького на Вавелі в 1927 році, урочистості у Вільнюсі з нагоди надання золотих шат образу Матері Божої Остробрамської. Як педагог-практик публікує декілька нарисів, темою яких були її критичні зауваження про вступні іспити до гімназії. Пише статті про виховання молоді.

Стефанія Скварчинська, 1980 р. (Фото: janbortkiewicz.com)

Цікаво, що на сторінках „Кур’єра Станіславівського” у 1927 році Стефанія Скварчинська опублікувала оповідання про розмову між бабусею та її онукою в майбутньому 1970 році. Вона також створює кілька гострих сатиричних замальовок тогочасного життя Станіславова. У своїх театральних рецензіях коментує виступи Польського аматорського театру ім. Александра Фредро, акторами якого були працівники залізниці та магістрату, вчителі та фармацевти, службовці та їхні дружини. Вони не мали театральної освіти, але любили свій театр, який існував у Станіславові завдяки їхній самовідданості з кінця ХІХ століття до 1933 року. Стефанія Скварчинська також писала рецензії на виїзні вистави різних польських та українських театрів.

Часто на першій шпальті „Кур’єр Станіславівський” публікував об’ємну науково-популярну статтю доктора Стефанії Скварчинської про драматурга, поета, письменника та твір, який буде представлений на сцені. Натомість у рубриці „З театру” публікувалися рецензії на цю п’єсу, підписані „Еска”, або в деяких випадках взагалі без підпису, і статтю можна було б вважати виразом колективної думки газети. Загалом Стефанія Скварчинська написала понад шістдесят театральних рецензій до „Кур’єра Станіславівського”. Ці рецензії не були феноменом у міжвоєнній театральній критиці. Вони не завжди порушували кардинальні питання розвитку тогочасного польського театру, але вони відігравали значну роль у житті міста та театру ім. Александра Фредро в Станіславові. Рецензії Скварчинської були розраховані на широку аудиторію, особливо молодь. Уже тоді пані Скварчинська замислювалася над проблемою естетичного виховання молодого театрального глядача.

1925 року вона отримала ступінь доктора філософії в Університеті ім. Яна Казимира у Львові. Найактивнішими та плідними для Стефанії Скварчинської були роки 1926-1927 та перша половина 1928 року. У цей період її статті та рецензії з’являлися майже в кожному номері газети. Вона описувала різні культурні події, деякі з яких були досить незвичними, наприклад, виступ телепата Ло Кіттея.

Спадщина Стефанії Скварчинської в бібліотеці Лодзького університету (Фото: Ґжеґож Нєвядомський / newspix.pl)

Театр був пристрастю Скварчинської з дитинства. Вона була знайома з директором, подружилася з акторами й, зокрема, тому постійно писала театральні рецензії. Серед широкого кола друзів родини Скварчинських був легіонер, відданий Пілсудському капітан Зигмунт Краєвський. У Станіславові пані Стефанія познайомилася з паном Грабцем, майбутнім професором Лодзького університету, якого єднали з нею спільна праця і велика дружба. Через деякий час вона зв’язалася з Лодзю і там взяла активну участь у створенні полоністичного середовища. 23 червня 1937 року отримала наукове звання в Університеті ім. Яна Казимира у Львові за дисертацію „Естетика макаронізму”. Була призначена доцентом кафедри теорії літератури гуманітарного факультету цього університету.

У вересні 1939 року вона перебувала в Домбрівці польській, звідки виїхала до Львова, де влаштувалася на роботу на нижчу, ніж мала до війни, посаду доцента польської філології у перейменованому Університеті ім. Івана Франка. Співпрацювала із професором Юліушем Кляйнером на кафедрі польської літератури.

У ніч з 13 на 14 квітня 1940 року як дружину польського офіцера, який тоді перебував в офлазі, її заарештували й разом із трьома малими дітьми (двома доньками і хрещеником) та свекрухою доставили до села Михайлівка (Красний Скотовод) поблизу Алмати в Казахстані. У листопаді 1940 року вона повернулася із заслання до Львова завдяки втручанню професора Юліуша Кляйнера, Ванди Василевської та професора Рудольфа Вайгля, у чиєму Науково-дослідному інституті плямистого тифу вона знайшла роботу та захист як керівник розведення здорових вошей.

Надгробок Стефанії та Тадеуша Скварчинських на Старому кладовищі в Лодзі (Фото: wikimedia.org)

Стефанія Скварчинська була професором Лодзького університету на створеній для неї кафедрі теорії літератури, яку вона очолювала з 1945 року до виходу на пенсію 1973 року (кафедра була закрита в 1951-1958 роках). Це була перша в Польщі наукова кафедра теорії літератури, що професор часто з гордістю підкреслювала. Вона запам’яталася як видатний театрознавець і перший польський доцент у галузі теорії літератури, особливо літературної генології. Засновниця і багаторічний редактор міжнародного журналу „Проблематика типів літератури”. Померла в 1988 році в Лодзі.

Текст: Петро Гаврилишин
З польської переклав Володимир Гарматюк