Фото: Пшемек Вєжховський / Агенція газета

„Вибираючи в польській мові форми „в Україні” та „в Україну”, ми підкреслюємо незалежність, автономію і самостійність цієї країни. У польській мові обидві форми правильні, але вибір прийменника „в” буде символічною формою підтримки в нинішній ситуації, тому що мова має силу”, – пише польська філологиня і популяризаторка знань про польську мову Пауліна Мікула, авторка популярного влогу „Mówiąc inaczej”.

Перша інформація про те, що в польській мові варто говорити „в Україні” і „в Україну” замість „на Україні” і „на Україну”, з’явилася вже кілька місяців тому. Бурхливе ж обговорення почалося одразу після того, як 24 лютого 2022 року Росія жорстоко напала на нашого східного сусіда.

То яка ж форма правильна? Відповім коротко: обидві. Ми можемо казати „на Україні” і „в Україні”. Рішення за нами.

Вибір прийменника, у випадку країн, які розташовані поблизу Польщі, – це результат мовної звички, а не граматичного правила. Зміни із цього приводу відбуваються спонтанно, і ніхто, жодна установа, не мусить їх „затверджувати”.

Аналіз мовних корпусів показує, що в минулому, до кінця XVIII століття, ми частіше говорили „в Україні”, „в Литві”, „в Угорщині”. Зміни почали відбуватися в XIX столітті, і прийменник „на” став переважати у XX столітті. Тут доречно згадати фрагмент дуже відомої пісні „Гей, соколи!”, де в куплеті чуємо: „Багато дівчат є на світі, лиш найбільше в Україні”. Враховуючи популярність цієї пісні, можна стверджувати, що велика частина нашого суспільства чула в житті словосполучення „в Україні” і це не викликало жодних заперечень. Розумію також, що пісні й вірші підпорядковуються своїм законам, але, безумовно, завдяки пісні „Гей, соколи!” ми мали змогу звикнути до форми „в Україні”.

Інші джерела, де трапляються прийменники „в” і „на”, можна знайти у статті професора Марека Лазінського „Прийменники „на”, „в” і „до” перед назвами держав, країн і земель. Історія і сучасні нормативні коливання”. Публікація варта уваги, оскільки автор дуже ретельно описує це питання.

Проте варто задуматися над причинами, які змусили нас вживати з прийменником „на” назви деяких країн, як-от Литва, Словаччина, Україна і Білорусь. Прийменник „на” зазвичай використовується з назвами територій, які були єдиним державним організмом із Польщею (звідси „на Угорщині”, „на Словаччині”, „на Литві”, „на Білорусі” тощо). Багато де можна знайти інформацію про те, що ми почали вживати прийменник „на” з назвами країн, які раніше не були незалежними державами, і такими, в яких Польща була зацікавлена політично. З Угорщиною ми були пов’язані династичним союзом, і, як наслідок, назву країни почали використовувати з прийменником „на”. Не завжди це робилося для того, щоб таким чином наголосити на підпорядкованості тієї чи тієї країни Польщі. Це могло бути пов’язано з іншими аспектами, можливо, навіть із симпатією – зараз важко зрозуміти. Тому прийменник „на” використовують не для того, щоб образити.

Навіть якщо сьогодні поляки говорять „на Україну”, то не ображають Україну й українців. Для чого ж тоді ця зміна? Бо, обираючи форми „в Україні” і „в Україну”, ми наголошуємо на незалежності, суверенності та самостійності цієї країни. Ця підтримка символічна, але важлива. Про це пишуть і кажуть багато українців.

Дехто каже, що зміна прийменника не врятує жодного життя чи будинку, що це нікому не потрібно в той час, коли так близько йде кровопролитна війна. Я не можу із цим погодитися. Мова має силу, вона впливає на реальність і на наше сприйняття цієї реальності. Ба більше, сьогодні кожен жест має значення, навіть якщо він символічний. У зв’язку із цим одного дня в багатьох польських містах замість характерного хейналу (сигналу горна, – перекл.) пролунав гімн України. Це не врятувало жодного життя, жодної будівлі від руйнування, та, попри це, було прийнято рішення так зробити. Як свідчення підтримки, поваги, співчуття, підбадьорення, зміцнення морального духу тих, хто бореться.

Тому для мене вибір очевидний, але якщо хтось із читачів не зовсім це зрозуміє або бачить це питання зовсім по-іншому, все гаразд, хай використовує старий варіант. Пам’ятаймо, що в мові не можна нікому нічого нав’язати.

Нехай кожен сам вирішує, з яким прийменником вживати назву „Україна”.

На закінчення хотілося би зазначити, що з мовного погляду обидві форми „в Україні” і „на Україні” в польській мові правильні.

Форми „в Україні” і „в Україну” підкріплюються позамовними аргументами, які, на мою думку, відіграють ключову роль. Багато людей, зокрема й журналістів, підтримують цю думку, тому все частіше саме ці форми будуть траплятися у ЗМІ. І у традиційних, і в інтернет-виданнях.

Друге питання, якого я хочу торкнутися, стосується руських вареників. Я помітила, що деякі люди бунтують і змінюють назву „руські вареники” на „українські вареники” або „сільські вареники”. Мені трапилася також назва „іноземні вареники”! Звісно, мені зрозумілі такі емоції, тим більше, що формулювання „руські” викликає в нас не дуже хороші асоціації. Проте я бачу тут також у певному сенсі деяку небезпеку.

Термін „руські” в цьому випадку походить від назви „Русь”, а не „Росія”. Кілька тижнів тому я зняла відео про полонізми, тобто польські слова, які були запозичені іншими мовами. У цьому фільмі я розповіла про руські мови, похідними від яких є білоруська й українська. Про полонізми в російській мові я говорила окремо. „Руські мови”, як і „руські вареники”, пов’язані з „Руссю”, а не з „Росією”.

В Україні, у Львівській області, є місто Рава-Руська. Його назва пов’язана з Руссю, а не з Росією. Якби було інакше, навряд чи місто називалося би так до цих пір.

Наскільки мені відомо, українці пишаються своєю історією і зв’язками з Руссю. Якщо ми, поляки, вирішимо, що все руське – це те ж саме, що і російське, то ми ніби заберемо в українців частину історії. Так, ніби ототожнимо їхнє коріння з російським. Визнаємо, що це – одне і те ж. Тому я боюся цієї зміни, а також боюся наслідків, які вона нам принесе. Говорячи „нам”, я маю на увазі і поляків, і українців.

Мова – це жива матерія, яка постійно змінюється, намагаючись відповідати навколишній дійсності. І це дуже тішить! Бо перш ніж, керуючись в основному емоціями, змінити назву вареників, дізнаймося про її походження та історію.

Такі зміни в мові краще робити на основі знань, а не їх відсутності.

Текст: Пауліна Мікула

Пауліна Мікула – популяризаторка знань про польську мову, випускниця факультету польської філології Варшавського університету, авторка лінгвістичної консультаційної програми „Mówiąc Inaczej” на YouTube, де вона популяризує культуру польської мови та її кодифікацію.

Джерело: dlapolonia.pl
Переклад з польської: monitorwolynski.com