Фото: Національний цифровий архів
Запрошуємо прочитати розмову польського історика, журналіста та публіциста Домініка Щенсного-Костанецького з Пьотром Косцінським про його найновішу книгу, присвячену Ентоні Біддлу – останньому амбасадору США в II Речі Посполитій. Не бракує також слідів зі Станіславівщини.
Ваша остання книга, „Вересень амбасадора”, розповідає про долю людини, яка в польській історичній пам’яті фактично відсутня…
Дійсно, мій найновіший роман присвячений особі амбасадора Сполучених Штатів у Польщі, якого завали Ентоні Джозеф Дрексель Біддл Молодший, і який був амбасадором у 30-их роках, до 1939 року. Пізніше він обіймав цю посаду при польському еміграційному уряді та дипломатичних представництвах інших окупованих Німеччиною держав, які функціонували в Лондоні. Неймовірно цікава постать! Однак, як Ви зазначили, маловідома. Почну з того, що він був мільйонером. Чому? Тому що його батько був мільйонером (до речі, його звали так само). Син Біддла амбасадора, з яким я мав приємність познайомитись, щоправда, лише по Skype, називається Ентоні Джозеф Дрексель Біддл III... Гадаю, він теж мільйонер.
Чим вирізнявся Ентоні Джозеф Дрексель Біддл II – окрім багатства?
Він вирізнявся тим, що безумовно любив Польщу. Був другом міністра закордонних справ Юзефа Бека. Так його називає сам Бек. Так само його характеризують біографи міністра. Він вирізнявся ще й тим, що вирішив у вересні 1939 року залишитись при польському уряді. Різні дипломати покинули нашу країну, тільки відносно невелика їх кількість залишилась до кінця. Він витримав.
Фото: Національний цифровий архів
Що він робив у ті драматичні дні?
На щастя, я натрапив на його щоденник, де дуже скорочено, але все ж описував свою долю, як довоєнну, так і пізнішу. У зв’язку з цим відкриттям я вирішив написати роман. Це не було просте завдання, адже мені треба було знайти більше матеріалу, особливо в контексті його подорожей та зустрічей. Наприклад, ще до початку війни, він бачився на якомусь прийомі, організованому президентом Мосціцьким, з кимось – неокресленим з прізвища – і з ним розмовляв…
Хто це міг бути?
Отож-то! Створення цієї книги нагадувало складання пазлів, а навіть гірше. Адже спершу треба було знайти пазли! І вже пізніше скласти їх разом. При цьому важливо було пам’ятати, що багато речей змінилося. Немає сенсу зупинятися на тому, що Варшава змінилася, це очевидно. Однак, покинувши столицю, Біддл зупинявся в інших місцях – варто лише простежити маршрут польського уряду у вересні 1939, щоб зрозуміти, в скількох саме. Наприклад, у Констанцині, куди фактично перебазувалася вся амбасада. До речі, незабаром з’ясувалося, що ідея була хибною (прочитайте чому...). У будь-якому випадку, вілла, в якій він урядував у Констанцині, існує. Її можна побачити на вулиці Потулицьких. Невідомо, хто там зараз живе, будівля стоїть занедбана.
Перебував також у Наленчові…
Ціла амбасада туди переїхала. Знову ж: не дуже відомо, в якому будинку поселився Біддл, але напевно можна це визначити. Набагато гірше виглядає ситуація з Кременцем. Містечко зовсім змінилось у порівнянні з тими часами. Вулиця Широка сьогодні називається та виглядає зовсім інакше. Тоді там стояли дерев’яні будинки – сьогодні це повоєнні цегляні будинки. Натомість в Кутах… центр виглядає так само, як і раніше. Але знайти місце, де затримався амбасадор, складно. Якщо не до кінця відомо, де розташовувався польський уряд, а точніше окремі міністерства, оскільки всі вони були розкидані по Кутах, Косові та околицях – то не дивно, що і його місцеперебування також невідоме.
Фото: Національний цифровий архів
Немає також цього моста на Черемоші, через який можна було в’їхати в Румунію.
З цим пов’язане певне історичне непорозуміння. У нашій колективній свідомості закоренилося, що всі тоді прямували до Заліщиків. Отож ні. Заліщики були розташовані дуже близько до радянського кордону і їх досить швидко окупували. Тому не мало сенсу туди їхати. Найближчий міст, які вів у Румунію, знаходився саме в Кутах.
Потім напевно були Чернівці, перший великий осередок на румунській стороні?
Це місто стало великою проблемою. Біддл мешкав у готелі „Під Чорним орлом”. Чогось такого сьогодні нема. Тож я шукав далі. Як знайти готель „Під Чорним орлом”, якого не існує? Є щось таке як Google Translate. Перевіряю, як буде „чорний орел” румунською. Шукаю за назвою і… немає. Нічого. А це мав бути найкращий готель в Чернівцях, дуже зрештою гарному місті.
Я знаю, подорожуючи Україною, я був там з тогочасною нареченою, а тепер дружиною.
Тож Ви самі знаєте, що місто гарне. Повертаючись до теми – що виявляється? Отож, румуни мають кілька слів для означення орла. Просто треба було пошукати німецькою – Schwarzer Adler. Мені вдалось знайти. При нагоді, чергова рефлексія щодо змін, які відбуваються. Якщо за часів Австро-Угорщини в центрі Чернівців було близько 20 готелів, то сьогодні їх залишилося лише декілька. Зрештою, в Кутах можна було вибрати з близько 5 готелів і 30 пансіонатів. Сьогодні немає (напевно) жодного пансіонату, лише один готель. Чому вони існували тоді? Заліщики та Кути були найтеплішими місцями тогочасної Польщі. Люди купалися в Дністрі, був пляж. Хто б сьогодні купався в цій річці, а на додаток брудній?!
Фото: Національний цифровий архів
У Заліщиках експериментально виходили лимони!
Саме так. Зараз там вирощують радше помідори – начебто найкращі в країні. Але немає сенсу їхати туди у відпустку. Зараз війна, тож взагалі нема про що говорити, але чи то в СРСР, чи то в незалежній Україні, всі їздили на Чорне море! А не в Заліщики. Крім того, прикордонне місто завжди має зиск. Торгівля, люди, які перетинали кордон, так чи інакше мусили витрачати гроші, зупиняючись по той чи інший бік, що сприяло розвитку цих місцевостей. Війна та зміна кордонів натомість дуже їм нашкодили…
Повертаючись до амбасадора…
Вдалося з’ясувати різні цікаві факти, хоча інколи треба було йти під стрімку гору. Чому? Подам приклад, видобуваючи зараз розповідь немовби „зсередини”. Якщо амбасадор приятелював з Беком, то під час їхніх розмов, які велися, з великою ймовірністю, французькою мовою, вони зверталися один до одного на „Ви”, чи на „Ти”? Мені здавалося, що в повсякденному житті – це останнє, а лише в офіційних ситуаціях використовували форми ввічливості. На щастя, вийшла прекрасна біографія Бека, написана професорами Корнатом і Волосом. Я написав їм просте запитання й отримав відповідь. Неможливо, щоб вони були на „Ти”, навіть якщо були друзями. Сьогодні нерідко можна побачити, як навіть президенти звертаються один до одного на ім’я, але, повторюю, в ту епоху це було б просто недоречно.
Що ще ми можемо сказати про його зовнішність?
Наведу цікавий та, що важливіше, промовистий факт. У 40-х роках Біддла визнано, здається тижневиком „Life”, найкраще одягненим американцем. Він носив сорочки в поперечну смужку, темно-зелений капелюх Гомбург. Він старався бути елегантно одягненим у вересні 1939 року, попри війну. Це вдавалося йому лише в обмеженій мірі, як видно на фотографіях з того драматичного періоду.
Фото: Національний цифровий архів
Чому він взагалі став амбасадором, які обставини до цього призвели?
Відповідь на це запитання відносно проста. У Сполучених Штатах (та й не тільки) амбасадором часто стають за заслуги. Перед урядовцями. Біддл мав великі заслуги перед президентом Рузвельтом, допоміг йому виграти у виборах, був у його штабі. У нагороду став посланцем – тобто рангом нижче ніж амбасадор – у Норвегії, а звідти його відделегували в Польщу, вже як амбасадора.
Тож у Норвегії у нього все склалося добре, безумовно, краще, ніж у бізнесі.
Безумовно! Він не успадкував ділового хисту свого батька.
Отож Біддл приїжджає до Варшави. Де він оселяється?
Якщо стати обличчям до Академії мистецтв, то можна побачити три будівлі: середня стоїть паралельно до Краківського передмістя, дві навколишні – перпендикулярно. Саме в одній з цих навколишніх будівель, ліворуч, була розташована резиденція амбасадора.
На вулиці Траугутта, давній – Берга?
Так, він там жив. Я не впевнений, чи він займав увесь цей будинок, але точно половину. Посольство, випереджу Ваше наступне питання, знаходилось там, де зараз, тільки тоді це був гарний будинок… І тут чергова цікавинка: Генеральне консульство Сполучених Штатів у Варшаві не припинило своєї діяльності навіть після німецького вторгнення. Чому? Бо США були нейтральною державою. Один з консулів, поляк з походження, добровільно зголосився там залишитись. Аж у 1941 був змушений залишити установу. Залишив після себе рапорт про те, як виглядало життя в окупованій Варшаві. Звісно, деяких речей він не усвідомлював, не мав, як видається, контакту з польським підпіллям, однак цей текст не менш захопливий.
Фото: Артур Ліперт
У Вашій книзі з’являються також інші постаті тогочасного дипломатичного корпусу. Наприклад радянський амбасадор Шаронов…
Я знав, що Ви про нього запитаєте. Дійсно, це своєрідний контрапункт до постаті Біддла. Шаронов до певного моменту супроводжує польський уряд у його поїздках Польщею, доїжджає з ним до Кременця. Після чого їде, нібито для налагодження зв’язку з Москвою... І більше не повертається. У зв’язку з цим виникає питання. Сьогодні ми знаємо, що англійці, французи, можливо, американці знали про таємний додаток до пакту Молотова-Ріббентропа. А чи мали таку інформацію амбасадори цих трьох країн, тобто британський амбасадор Кеннард, французький – Ноель і Біддл? Ми не знаємо, щобільше, навряд чи дізнаємося про це якимось живим способом. Біддл передав нам щоденник, Ноель залишив дві книги, в яких передусім нещадно критикує Бека та оспівує самозахоплення, натомість Кеннард не особливо детально зупинявся на своїй воєнній долі.
Тож, як це часто буває з дипломатами, частину своїх таємниць вони забрали з собою в могилу. Таких запитань без відповідей у Вашій книжці є більше. Що не означає, що їх не варто було ставити. Насамкінець, я хотів би поставити себе на місце людини, яка професійно не займається історією, але має певне уявлення про неї. Як Ви можете синтетично переконати, щоб я взявся за Вашу публікацію?
Доля амбасадора Біддла показує нам вересень 1939 року зовсім з іншого перспективи, ніж та, до якої ми звикли. А саме: з боку представника іноземної держави, який бачить, що відбувається, і передає інформацію своєму уряду, наприклад, про бомбардування міст, про жертви серед цивільного населення. Який намагається з усіх сил, будучи представником нейтральної держави, допомогти Польщі, яка перебуває у смертельній небезпеці...
Вам вдалося розмістити в книзі багато цікавих, але маловідомих тем.
Тоді згадаю про ще одну. Отож у дипломатичному корпусі було кілька антагоністичних груп. З одного боку ми зустрічаємо там представників зовсім нейтральних держав, наприклад скандинавських держав, а також Бельгії та Нідерландів. З іншого боку, були представники держав – союзників Німеччини, але ті союзники, а принаймні їх дипломати, поводилися не зовсім пронімецько. Я маю на увазі передусім угорців. Але й представник Японії, здавалося б, дуже близького союзника Третього Рейху, також не справляв враження пронімецького. Важливою була роль папського нунція, який супроводжував польський уряд у його пересуваннях. Такими є маловідомі, але надзвичайно цікаві й, напевно, не маловажливі фрагменти цього розділу нашої історії, який є фундаментальним для розуміння нашої подальшої історії, а зрештою – нас самих.
Дякую за розмову.
