Фото: Національний цифровий архів
26 жовтня 2026 року виповнюється 160 років від дня народження Ігнація Дашинського – одного з провідних представників польського соціалістичного руху та співтворців незалежної Польщі. Через п’ять днів, 31 жовтня, мине 90 років від дня його смерті. Він обіймав посади прем’єр-міністра Тимчасового народного уряду Польської Республіки, віцепрем’єр-міністра Уряду національної оборони та маршалка Сейму Другої Речі Посполитої. Його біографія також тісно пов’язана із землями сучасної України, зокрема зі Збаражем, Станіславовом та Львовом. На знак визнання заслуг політика Сейм Республіки Польща проголосив 2026 рік Роком Ігнація Дашинського.
Від Збаража до Станиславова. Молоді роки майбутнього політика
Ігнацій Еварист Дашинський народився 26 жовтня 1866 року в Збаражі, на території тодішньої Галичини, у родині службовця шляхетського походження. Після смерті батька родина переїхала до Станіславова, нинішнього Івано-Франківська, де юний Ігнацій продовжив навчання в гімназії.
Саме у Станіславові він розпочав патріотичну діяльність, долучившись до молодіжних підпільних організацій. У 1882 році його виключили з гімназії за участь у таємному товаристві патріотичного спрямування. Це рішення позбавило його можливості продовжувати систематичне навчання та вплинуло на подальший життєвий шлях.
Після від’їзду зі Станіславова він оселився у Дрогобичі, де працював в адвокатській конторі. Там він побачив важкі умови життя робітників, зайнятих у сусідньому нафтовидобувному районі Борислава. Свої спостереження викладав на сторінках газети „Наддністранська газета”, порушуючи проблеми експлуатації працівників та зловживань місцевих чиновників. У Дрогобичі він також познайомився з Іваном Франком, українським письменником і громадським діячем.
Наступним важливим містом у його біографії став Львів, де він долучився до соціалістичної діяльності та організації молодіжних осередків. Зрештою, у 1888 році Дашинський склав іспити на атестат зрілості екстерном у Кракові, після чого розпочав навчання в Ягеллонському університеті. Також здобував освіту в Цюриху.

Фото: Національний цифровий архів
Ранні життєві обставини Дашинського свідчать про те, наскільки важливу роль у формуванні його поглядів відіграли міста багатонаціональної Галичини, а також соціальні й політичні проблеми, які він спостерігав.
Політична діяльність і боротьба за незалежність
На початку 1890-х років Дашинський уже був одним з активних організаторів польського соціалістичного руху. У 1892 році він відіграв важливу роль у створенні Галицької соціал-демократичної партії, згодом перетвореної на Польську соціал-демократичну партію Галичини й Цешинської Сілезії. З 1893 року очолював редакцію краківського видання „Вперед”.
У 1897 році його обрали депутатом австрійської Державної ради у Відні. Депутатський мандат він обіймав до 1918 року, використовуючи парламентську діяльність для порушення питань трудових прав, виборчих реформ і свободи преси.
У своїй політичній діяльності він поєднував соціальні вимоги з прагненням відновити незалежну польську державу. Співпрацював з оточенням Юзефа Пілсудського, підтримував польські організації, які боролися за незалежність, а також діяльність Польських легіонів під час Першої світової війни.
Восени 1918 року, у період розпаду Австро-Угорської монархії, долучився до створення польських державних структур.
Прем’єр-міністр у переломні дні листопада 1918 року
Однією з найважливіших подій у політичній біографії Дашинського стало створення Тимчасового народного уряду Польської Республіки в Любліні в ніч із 6 на 7 листопада 1918 року. Дашинський очолив його як прем’єр-міністр.
Оприлюднений урядом маніфест проголошував намір запровадити демократичний державний устрій, загальні парламентські вибори, рівноправність громадян, зокрема виборчі права для жінок, а також свободу слова, зібрань та об’єднань. Серед соціальних вимог були восьмигодинний робочий день, економічні та аграрні реформи.

Фото: Національний цифровий архів
Це були програмні наміри, а не реформи, повністю реалізовані короткочасним люблінським урядом. Його влада не поширювалася на всю територію держави, що відновлювала свою незалежність.
Після повернення Юзефа Пілсудського до Варшави 10 листопада 1918 року Дашинський разом зі своїм урядом заявив про готовність підпорядкуватися його рішенням. Через кілька днів Пілсудський доручив йому сформувати уряд, однак через труднощі зі створенням широкої політичної коаліції зрештою було сформовано кабінет Єнджея Морачевського.
Участь Дашинського в цих подіях стала одним із важливих етапів формування органів влади відродженої Речі Посполитої.
Віцепрем’єр-міністр і маршалок Сейму Другої Речі Посполитої
Після відновлення Польщею незалежності Дашинський продовжив парламентську діяльність як один із лідерів Польської соціалістичної партії. У 1919 році його обрали депутатом Законодавчого сейму. Він також брав участь у процесі об’єднання соціалістичного руху із земель трьох колишніх імперій, між якими була поділена Польща.
У липні 1920 року, під час польсько-більшовицької війни, він обійняв посаду віцепрем’єр-міністра в Уряді національної оборони Вінцентія Вітоса. Це був коаліційний уряд, сформований в умовах воєнної загрози державі.
У наступні роки Дашинський став одним із найважливіших представників парламентської опозиції. Хоча спочатку він підтримав травневий переворот Юзефа Пілсудського 1926 року, згодом почав критикувати напрям політичних перетворень та обмеження ролі парламенту.

Фото: Національний цифровий архів
У 1928-1930 роках він обіймав посаду маршалка Сейму. Однією з найвідоміших подій цього періоду став конфлікт із Пілсудським 31 жовтня 1929 року. Тоді Дашинський відмовився відкривати засідання Сейму в присутності групи військових офіцерів, розцінивши цю ситуацію як неприпустимий тиск на парламент.
Його ставлення до ролі законодавчої влади відображають слова, виголошені в Сеймі 5 липня 1926 року: „Польща не може існувати без сильного, здорового Сейму, який поважає себе і користується повагою”.
Останні роки життя та громадська діяльність
Дашинський займався не лише політикою, а й публіцистичною та освітньою діяльністю. Він був автором численних політичних текстів і двотомних „Спогадів”, виданих у 1925-1926 роках.
Також став одним зі співзасновників Товариства робітничих університетів, метою якого був розвиток просвітницької діяльності та поширення знань серед робітничих верств населення.
На початку 1930-х років через погіршення стану здоров’я він поступово обмежував свою громадську активність. Останні роки життя провів у Бистрій-Сілезькій, де помер 31 жовтня 1936 року у віці 70 років. Його поховали на Раковицькому цвинтарі в Кракові.
Рік Ігнація Дашинського
26 вересня 2025 року Сейм Республіки Польща ухвалив постанову про проголошення 2026 року Роком Ігнація Дашинського. Документ було опубліковано в офіційному виданні „Польський монітор” 17 жовтня 2025 року.
У постанові наголошено на його внеску у відновлення незалежності, діяльності на захист парламентської демократії, громадянських і трудових прав, свободи преси, а також прав національних та етнічних меншин.
У межах ювілейних заходів 21 жовтня 2026 року в будівлі Сейму у Варшаві відкрили виставку „Ігнацій Дашинський – трибун Незалежної Польщі”, підготовлену з ініціативи Бібліотеки Сейму. Експозиція знайомить відвідувачів із біографією політика та його громадською діяльністю.
Ювілейні заходи також супроводжуються освітніми та видавничими ініціативами. У 2026 році Видавництво Сейму опублікувало книгу Блажея Поплавського „Ігнацій Дашинський. Політична біографія”, присвячену, зокрема, його парламентській і публіцистичній діяльності.
Річниці, що припадають на жовтень 2026 року, є нагодою згадати як діяльність Ігнація Дашинського задля відновлення польської державності, так і ранні етапи його життя, пов’язані зі Станіславовом та іншими містами колишньої Галичини.
Підготував Артур Ліперт
