Фото: Якуб Ожеховський / Агенція Газета

Свято Об’явлення Господнього, загальновідоме як свято Трьох Царів, належить до найдавніших урочистостей у християнській традиції. У наш час відзначення цього дня передусім пов’язане з участю у святій месі, під час якої освячують миро та крейду, а публічний простір міст і сіл наповнюється барвистими процесіями Трьох Царів. У минулому ж у Польщі це свято мало дещо інший характер: зокрема, люди обдаровували одне одного щодраками та обирали так званого мигдалевого короля.

Урочистість, що припадає на 6 січня, відзначається Церквою з III століття і є завершенням циклу заходів, пов’язаних із народженням Ісуса Христа. Згідно з християнською традицією, троє Мудреців зі Сходу – Каспар, Мельхіор і Валтасар – слідували за Вифлеємською зіркою, аби дістатися місця народження Спасителя. Віддаючи Йому шану, вони визнали Його божественну природу та принесли дари: золото, миро й ладан.

Кожен із цих дарів має глибоку символіку. Золото означає царську гідність Христа, миро пов’язується зі сповненням месіанських пророцтв і провіщає Його страждання та смерть, а ладан символізує священницьку гідність. Сам жест поклоніння й принесення дарів виражає віру в Христа як істинну людину (миро), істинного Бога (ладан) та істинного Царя (золото).

Спочатку перші християни саме цього дня святкували Різдво Христове. Цей звичай зберігся донині серед спільнот східного християнства, зокрема в православ’ї. Лише наприкінці IV століття у Вселенській Церкві було запроваджено розмежування цих свят, установивши Різдво Христове 25 грудня, а свято Об’явлення Господнього – 6 січня.

Надвечір’я Об’явлення Господнього

Напередодні свята Трьох Царів існував звичай гасити старий вогонь у домашніх вогнищах. Новий вогонь запалювали лише 6 січня, використовуючи полум’я від свічок, освячених священником під час меси. Вважалося, що принесення до оселі іншого вогню могло накликати нещастя або навіть призвести до пожежі в господарстві.

Фото: публічний домен

Колись у переддень цього свята молоді дівчата відвідували домівки потенційних наречених. Разом співали колядки, після чого мешканці сіл і міст збиралися, щоб спільно очікувати настання урочистості Об’явлення Господнього.

На Курпях, Вармїї та Мазурах цього дня, а також перед Новим роком, випікали фігурки тварин із тіста та так звані „нові літка” – зооморфні форми, розміщені на круглому обідку. Діти отримували їх у подарунок, після чого вироби підвішували біля святих образів як символ щастя та добробуту.

6 січня – день достатку

У давній Польщі з цим святом було пов’язано чимало обрядових дій. День Трьох Царів завершував період дванадцяти щедрих днів, тому був часом відвідин, спільних частувань і обміну невеликими подарунками. Оселями ходили колядники – із зіркою, вертепом, гурти „Іродів”, звірині маски, зокрема туронь, коза чи коник, а також хлопці, переодягнені в Трьох Царів. Їхні костюми нерідко були багато оздоблені, інколи виготовлені зі старих, зношених кап і орнатів, позичених із церковних захристій. Колядники виголошували побажання господарям і просили пожертви.

На згадку про дари, принесені Мудрецями Немовляті Ісусу, польські королі цього дня обдаровували своїх придворних, а менші подарунки отримувала також прислуга. У заможних родинах подарунками обмінювалися родичі. Діти – як у селах, так і в містах – отримували червоні яблука та горіхи, які мали забезпечити їм здоров’я й міцні зуби. Ніхто не залишався обділеним: усюди щедро пригощали їжею та роздавали милостиню. Колядників приймали гостинно, частуючи печеними булками та пирогами, що називалися щодраками.

Мигдалевий король

У містах і шляхетських дворах популярною була забава з вибором мигдалевого короля. Цей звичай, відомий раніше в країнах Західної Європи, зокрема у Франції та Англії, з часом поширився й у Польщі. Для гри використовували спеціальну випічку – пряники або солодкі ріжки, в одному з яких ховали мигдаль. Той, кому він траплявся, ставав мигдалевим королем. Подібним чином обирали й мигдалеву королеву.

Фото: Етнографічний музей ім. Северина Удзелі в Кракові

Обрана пара займала почесні місця за столом, але водночас мала обов’язок розважати гостей. Особливо мигдалевий король відповідав за організацію танців і товариських ігор. Нерідко ці титули зберігалися аж до завершення карнавалу.

Звичай позначення домівок

Сьогодні свято Трьох Царів має передусім релігійний характер. Під час богослужінь освячують крейду та миро – ароматичну смолу. Ще донедавна, особливо на півдні Польщі та в сільській місцевості, освячували також дрібні прикраси, наприклад скромну біжутерію, вірячи, що вони принесуть щастя й достаток.

Освяченою крейдою на дверях будинків пишуть літери „C+M+B” або „K+M+B” разом із поточним роком. Перша форма походить від латинського вислову Christus mansionem benedicat – „Нехай Христос благословить цей дім”. Друга бере свій початок у середньовічній традиції та пов’язана з іменами Трьох Мудреців: Каспара, Мельхіора і Валтасара. З плином часу літеру „C” почали замінювати на „K”. Сам звичай позначення домівок має коріння у Старому Завіті – в описі десяти єгипетських кар, коли ізраїльтяни помічали двері своїх осель кров’ю ягняти, аби вберегтися від кари. Дотепер практикується також обкурювання домівок освяченим ладаном, що має забезпечити захист від хвороб і нещасть.

Процесія Трьох Царів

Нині в Польщі не збереглося такої кількості різноманітних традицій і звичаїв, які колись супроводжували свято Трьох Царів. Варто згадати, що внаслідок дій комуністичної влади протягом 50 років 6 січня не було святковим і вихідним днем. Його знову відновлено як державне свято з 2011 року.

Хоча давні способи святкування Трьох Царів не відродилися в повному обсязі, безперечно сформувався новий звичай — участь у процесії Трьох Царів. У багатьох населених пунктах Польщі, а також за її межами, зокрема в Україні (Мостиська), організовуються вуличні паради за участю дітей і дорослих, переодягнених у персонажів різдвяних вертепів — ангелів, пастухів, царів. Інші учасники ходи вдягають паперові корони. Процесія Трьох Царів є масштабною подією, у якій щороку беруть участь кілька мільйонів поляків, а дедалі більше нових міст і містечок долучаються до цієї ініціативи, організовуючи вуличні вертепні дійства для своїх мешканців.

Текст: Артур Ліперт