Фото: публічний домен

У 2025 році виповнюється сто років від смерті Владислава Станіслава Реймонта – письменника, який із мандрівного актора, залізничника та спіритиста виріс в одного з найважливіших творців польської літератури. Оголошений Сеймом і Сенатом Республіки Польща 2025 Роком Реймонта є нагодою згадати незвичайне, повне біографічних поворотів життя лауреата Нобелівської премії з літератури, а також багатство його творчості – від реалістичних новел і панорами капіталістичної Лодзі до монументальних „Селян”, що забезпечили авторові світову славу.

Життя та етапи кар’єри письменника

Владислав Станіслав Реймонт – романіст, новеліст і репортер – народився 7 травня 1867 року в селі Кобеле-Великі, а помер 5 грудня 1925 року у Варшаві. Походив із сім’ї сільського органіста – порівняно заможного й амбітного батька, який прагнув дати дітям добру освіту. Із Владиславом справа була складнішою: майбутній нобеліант не хотів ані вчитися, ані опановувати гру на органі.

Дитинство минуло в Тушині, куди родина переїхала, коли хлопчикові був лише рік. Щоб забезпечити синові фах, батько відправив його до Варшави в кравецьку майстерню. Там у 1883 році Реймонт закінчив Варшавську недільно-робочу школу, а звання підмайстра отримав після того, як представив комісії власноруч пошитий фрак, який, за свідченнями, „непогано сидів”. У вісімнадцятирічному віці він приєднався до мандрівної акторської трупи.

Фото: публічний домен

Пізніше родина влаштувала юнака на роботу нижчим службовцем Варшавсько-Віденської залізниці. Довгі години на маленьких станціях у Рогові, Кросновій та Липцях тягнулися для нього нестерпно нудно. Згодом він знову намагався повернутися до акторства. У 1890 році познайомився з якимось Пушовим – адептом таємних наук – і разом із ним вирушив до Німеччини поширювати спіритизм. Певний час пробував вступити до монастиря на Ясній Горі, однак невдовзі знову опинився на залізничній службі.

У кінці 1894 року остаточно переїхав до Варшави й вирішив жити літературною працею. Коли матеріальне становище покращилося, став багато подорожувати. У 1890-х роках відвідав Лондон, Берлін, Італію та Париж. У французькій столиці завів цінні літературні знайомства, зокрема зі Станіславом Пшибишевським, Стефаном Жеромським та Зеноном Пшесмицьким, а також познайомився з Франком-Луїсом Шоелем – майбутнім видатним перекладачем „Селян”.

У 1900 році Реймонт пережив серйозну залізничну аварію й отримав за неї значну компенсацію. Лікувався у Кракові, де за ним доглядала знайома – Аурелія Шабловська. Вона розлучилася з чоловіком, вийшла заміж за письменника й упорядкувала його неспокійне життя. Подружжя багато подорожувало, а революцію 1905 року та Першу світову війну провело у Варшаві.

Фото: публічний домен

Реймонт активно працював у громадському житті: очолював Спілку письменників та журналістів, а згодом – Варшавську касу запобіжності та допомоги літераторам і журналістам. Був співзасновником першої кінематографічної кооперації. Після війни, у 1919-1920 роках, двічі їздив до США, де серед польської діаспори шукав фінансової підтримки для відбудови зруйнованої батьківщини. У 1920 році придбав маєток Колачков, однак господарювання давалося йому погано, тим більше, що погіршення здоров’я змушувало проводити багато часу на Рив’єрі.

Письменник помер у 1925 році. Похований на Повонзківському цвинтарі, а його серце спочиває в костелі Святого Хреста у Варшаві.

Найважливіші твори та літературна спадщина

Владислав Реймонт розпочав свою літературну кар’єру майже випадково: працюючи молодим залізничним службовцем, він намагався заповнити одноманітність повсякденного життя віршами та нотатками. Спершу до його амбіцій ставилися поблажливо, однак дебют 1892 року у варшавській газеті „Голос” додав йому впевненості та спонукав до ризикованого рішення – переїхати до Варшави й жити виключно з літературної праці. За короткий час автор опублікував численні новели, пізніше зібрані, зокрема, у збірках „Зустріч”, „Справедливо” та „В осінню ніч”.

Першим серйозним успіхом став репортаж „Паломництво до Ясної Гори”, який являв собою промовистий образ релігійної спільноти паломників. У цьому тексті письменник продемонстрував уміння уважно спостерігати за людьми та створювати яскраві портрети спільноти — риси, що згодом домінуватимуть у його прозі.

Фото: публічний домен

Протягом наступного десятиліття Реймонт створив чотири великі романи, які спочатку друкувалися в періодиці частинами. Його романний дебют – „Комедіантка” (1895-1896) – змальовував жорстко реалістичний світ провінційних акторських труп, частково заснований на власному досвіді автора. Історія Янки Орловської стала приводом до порушення двох важливих проблем доби Молодої Польщі: конфлікту митця з міщанською публікою та прагнення жінки до свободи й самореалізації у світі, обмеженому суспільними конвенціями. Цю тему Реймонт продовжив у романі „Ферменти” (1897), де створив зворушливий портрет жінки, яка змирилася зі своєю долею, але водночас зберегла внутрішню силу, а також образно подав історію психічної хвороби її батька.

Проривом у творчості письменника стала „Земля обітована” (1897-1899) – панорамний і безжальний образ народження капіталістичної Лодзі. Троє героїв різних національностей стають відправною точкою для зображення міста як демонічного механізму, керованого жадобою прибутку, безжалісністю та моральним занепадом. Контрапунктом до хаосу Лодзі виступає ідеалізований образ сільського маєтку. Вражаюча, метафорична, динамічна мова твору надала романові сучасного й захопливого характеру.

Найбільшим досягненням Реймонта залишаються „Селяни” – шедевр, над яким він працював від 1890-х років. Роман виходив частинами у 1902-1906 роках, а книжкове видання з’явилося у чотирьох томах (1904-1909). Це монументальний портрет ловіцького села, показаного як живий організм – громада, що живе за власними законами, вкорінена в ритмах природи та традиційному обрядовому циклі. Історія родини Боринів, конфлікт Антека і Ягни, весілля, земельні суперечки, праця та свята – усе це поєднується в позачасовий міф про людську долю, підпорядковану природі. Реймонт поєднав тут реалістичність із ліризмом Молодої Польщі, використав стилізований діалект та широкий опис природи. „Селяни” принесли авторові спочатку премію Польської академії наук, а 1924 року – Нобелівську премію з літератури, присуджену в конкуренції з Томасом Манном, Максимом Горьким та Томасом Гарді.

Фото: публічний домен

Реймонт також звертався до історичної тематики. Його трилогія „1794 рік” (1913-1918) –белетризований репортаж про повстання Костюшка, у якому він намагався осмислити причини національної поразки. Окрім цього, письменник створив низку творів, натхненних соціальними подіями, особистими захопленнями й подорожами: ними стали тексти про революцію 1905 року, про перебування в Бретані, про інтерес до окультизму, а також про досвід Першої світової війни.

Попри те, що в пізніші роки творча енергія Реймонта послабшала, а частина творів залишилася менш відомою, його місце в історії літератури визначили насамперед „Земля обітована” та „Селяни”. Прозу письменника вважають реалістичною, виразною й багатою на деталі – якості, що зробили її ідеальним матеріалом для екранізацій. За мотивами його творів створено численні фільми та серіали – від екранізації „Землі обітованої” Олександра Герца (1927) та знаменитої версії Анджея Вайди (1974) до адаптацій „Селян” і „Комедіантки”.

Твори Реймонта перекладено багатьма мовами. У Колачкові, де письменник мешкав, нині діє музей його імені. Владислав Реймонт залишається одним із найвизначніших реалістів польської літератури та автором одного з найповніших портретів як польського села, так і промислового міста на зламі століть.

Опрацював Артур Ліперт