Фото: Музей Юзефа Пілсудського в Сулеювку

Генерал Казимир Соснковський – надзвичайно багатогранна особистість – архітектор, військовий, політик, дипломат і полонійний діяч. Його життя переплітається з найважливішими подіями історії Польщі XX століття – від боротьби за незалежність, через захист від радянських і німецьких військ, аж до діяльності на користь еміграції та вільної Польщі. У 2025 році виповнюється 140 років з дня його народження.

Казимир Соснковський народився 19 листопада 1885 року у Варшаві, в родині зі шляхетськими традиціями та сильним патріотичним духом. Був одним з трьох дітей Юзефа – інженера-хіміка, музиканта та директора Музичного товариства, та Зоф’ї з Драбінських. Батько помер, коли Казимир був підлітком, що додатково сформувало його характер.

Свою освіту розпочав у V гімназії у Варшаві, де брав участь у таємних гуртках самоосвіти. Побоюючись репресій, переїхав до Петербурга, де в 1905 році склав іспити із золотою медаллю. Повернувшись до Варшави, розпочав навчання у Варшавському політехнічному університеті та вступив до Польської соціалістичної партії, а також її бойової організації, де познайомився з Юзефом Пілсудським, який став його наставником і другом.

Фото: Deutsche Welle

У 1907 році він продовжив навчання у Львові, одночасно беручи участь в організації парамілітарної діяльності. Рік по тому став співзасновником Союзу активної боротьби, а незабаром після цього очолив штаб Стрілецького союзу – легальної конспіраційної організації, що готувала майбутніх офіцерів.

Після початку I світової війни Казимир Соснковський воював у Польських легіонах як начальник штабу I Бригади, а з 1916 року – як її командир. Під час так званої кризи присяги в липні 1917 року він відмовився присягнути на вірність німецькому імператору, через що потрапив до в’язниці в Магдебурзі разом з Юзефом Пілсудським. Повернувся до Варшави 10 листопада 1918 року, коли відроджувалася незалежна Польща.

У 1918-1919 роках був командувачем Генерального округу „Варшава” та заступником міністра військових справ. Під час війни з більшовиками в 1920 році очолив Резервну армію та успішно відбив території, які знаходились під загрозою,  від наступаючих радянських військ. 10 серпня того ж року став міністром військових справ і брав активну участь у формуванні перемоги, особливо під час Варшавської битви. Був підвищений до звання генерала дивізії.

Фото: Національний цифровий архів

На посаді шефа військового відомства він модернізував армію, підтримував будівництво порту в Гдині та вів переговори про укладення польсько-французького військового союзу. У 1925 році представляв Польщу в Лізі Націй і брав активну участь у роботі, пов’язаній з прийняттям Женевського протоколу, який забороняв використання хімічної та біологічної зброї.

Хоча був тісно пов’язаний з Юзефом Пілсудським, після травневого перевороту 1926 їхні шляхи розійшлися. Казимир Соснковський не підтримав переворот, політично ослаб і був відсторонений від головних посад. Виконував функції інспектора армії: Поділля, Волинь (з 1927), Полісся (1928-1939) та голови військових комітетів. У 1936 році його підвищили до генерала броні.

Після початку II світової війни командував Південним фронтом, намагаючись прикрити Львів та прорватися до Румунії. Після завершення кампанії дістався до Франції, а звідти до Великої Британії. Президент Владислав Рачкевич призначив його державним міністром. Отримавши згоду Головнокомандувача, він обійняв посаду віцепрем’єра та голови Комітету до справ Держави. Став першим Головнокомандувачем Союзу збройної боротьби (пізніше Армія Крайова) та організовував її структури.

Фото: TVP Polonia

Після трагічної смерті генерала Владислава Сікорського обійняв посаду Головнокомандувача Польських Збройних Сил на Заході. Як прихильник непоступливості щодо союзників, які вимагали компромісу з СРСР, він різко критикував їх за відсутність підтримки Варшавського повстання та зраду Польщі. Був звільнений у вересні 1944 року за власним проханням.

Після демобілізації емігрував до Канади, оселився в Арунделі поблизу Монреаля, де помер 11 жовтня 1969 року. Спочатку похований у паризькій церкві Св. Станіслава – генерал бажав спочивати якомога ближче до Польщі й повернутися до неї, коли вона відновить незалежність. У 1992 його прах перенесено до підземелля базиліки Св. Йоана Хрестителя у Варшаві.

Опрацювала Вікторія Кухарчук