Урочисті святкування 650-річчя Галицької / Львівської митрополії (Фото: Конференція Єпископату Польщі)

Львівська архідієцезія латинського обряду належить до найстаріших і найважливіших структур Католицької церкви в Центрально-Східній Європі. Її історія нерозривно пов’язана з історією Польщі, України та всієї Європи. Протягом століть вона була не тільки центром релігійного життя латинських католиків на Русі, але й місцем зустрічі культур і традицій. Ювілей 650-річчя Львівської митрополії, який відзначають у вересні 2025 року, є нагодою згадати цю надзвичайну історію.

Початки латинського християнства на Русі Галицькій

Перші сліди присутності Римської церкви на руських землях сягають XIII століття. Латинський католицизм розвивався в містах, заснованих за магдебурським правом, населених німецькими та польськими поселенцями. Коли король Казимир Великий у 1349 році опанував колишнє Галицько-Волинське князівство з Червоною Руссю, він розпочав зусилля щодо створення на цих територіях окремої митрополії для католицької церкви.

Окрім латинського єпископства, заснованого в Перемишлі вже близько 1340 року, король Казимир Великий у 1356 році домігся створення єпископств у Володимир-Волинському, Львові та Хелмі. Один із проєктів при королівському дворі передбачав підпорядкування цих єпископств Гнєзненській митрополії, проте в 1366 році повернулися до проєкту окремої митрополії.

Створення Львівської митрополії

Переломним моментом стало заснування в 1375 році папою Григорієм XI (часто також приписується Урбану V) митрополії в Галичі, яка в 1412 році була перенесена до Львова. До Львівської митрополії тоді належали єпархії в Перемишлі, Хелмі, Володимирі (з 1427 року в Луцьку), Києві, Кам’янці-Подільському та суфраганія в Сереті в Молдові, хоча з часом ця структура зазнавала змін. Львів тоді набув статусу релігійної столиці регіону, а латинська катедра Успіння Пресвятої Богородиці стала однією з найважливіших церков Речі Посполитої.

Реліквії блаженного Якова Стрепи (Фото: lwowskabazylika.org.ua)

Розквіт у часи Ягеллонів та Речі Посполитої

У добу Ягеллонів та у період Першої Речі Посполитої Львівська архиєпархія переживала інтенсивний розвиток. Польські королі щедро підтримували латинську церкву на Русі. Близько 1650 року в Львівській архиєпархії було 7 деканатів (Львівський, Гродненський, Жидачівський, Устянський, Рогатинський, Злочівський і Трембовський) та 125 парафій. У Львові діяли численні чернечі ордени: домініканці, францисканці, кармеліти, бернардини та єзуїти, які засновували школи, лікарні та друкарні. Місто стало важливим інтелектуальним й культурним центром. Водночас архиєпархія співіснувала в контексті релігійного плюралізму – поруч існували латинські католики, греко-католики, православні, вірмени та євреї. Ця різноманітність нерідко породжувала напруження, але також робила Львів місцем виняткового діалогу.

Період поділу

Після першого поділу Польщі та приєднання Галичини до Габсбурзької монархії Львівська архиєпархія опинилася в межах Австрії. Імператор Йосиф II запровадив низку реформ, обмеживши кількість монастирів і підпорядкувавши Церкву державі. Незважаючи на це, Львівська архиєпархія залишилася одним з найважливіших центрів католицизму в Галичині. Львівська катедра продовжувала збирати віруючих різних національностей: поляків, німців та русинів.

У свою чергу, після II і III поділу значна частина Львівської архиєпархії (Київська і Кам’янецька єпархії) опинилася у складі Російської імперії. Не повідомляючи про це Апостольську столицю, цариця Катерина II (1762-1796) розпочала реорганізацію церковних структур Латинської церкви. 17 січня 1782 року вона створила для всієї імперії Могильовську архиєпархію зі столицею в Могильові на Білорусі.

Львівська архиєпархія в період Другої Речі Посполитої (1918-1939)

Відновлення незалежності Польщі в 1918 році відкрило новий розділ в історії Львівської архиєпархії латинського обряду. Після років поділу та воєнних дій Львівська церква опинилася в межах відродженої Речі Посполитої й стала одним з її найважливіших релігійних центрів. Львів – столиця митрополії – виконував тоді роль не тільки духовного центру, але й важливого місця зустрічі культур, мов і традицій.

Архиєпископ Юзеф Більчевський у Львові (Фото з архіву о. проф. Юзефа Волчанського)

Митрополитом львівським у цей період був спочатку архієпископ Юзеф Більчевський (1900-1923), видатний душпастир і вчений, канонізований у 2005 році. Саме він відновив життя архиєпархії після труднощів Першої світової війни та оборони Львова. Його наступником став архієпископ Болеслав Твардовський (1923-1944), який продовжив справу свого попередника. Обидва ієрархи відігравали значну роль у житті Церкви в Польщі та у відносинах із Апостольською столицею.

Львівська архієпархія була однією з найбільших у країні. За даними 30-х років, вона налічувала понад 1,2 мільйона вірян і охоплювала близько 420 парафій. До митрополії також належали суфрагани: Перемиська, Тарнівська та Луцька дієцезії. Така велика структура вимагала добре розвиненої церковної адміністрації та активного духовенства.

У роки Другої Речі Посполитої в архиєпархії діяло понад 700 дієцезіальних та чернечих священиків. Тут існувало багате чернече життя – домініканці, францисканці, єзуїти, бернардинці, кармеліти, а також численні жіночі згромадження: сестри-слуги, елізабетки, шартистки, назаретки та багато інших. Згромадження вели школи, сиротинці, лікарні та будинки допомоги. Особливе значення мала діяльність єзуїтів та сестер-непорочних у сфері освіти молоді.

У міжвоєнний період Львів був важливим інтелектуальним центром. Тут існувала Митрополича духовна семінарія, яка щороку навчала десятки вихованців. При Університеті Яна Казимира діяв Теологічний факультет, професори якого відігравали важливу роль у житті Церкви та науки. Католицькі початкові та середні школи, які вели релігійні ордени, доповнювали державну систему, забезпечуючи релігійне виховання та християнську формацію.

Львівська архиєпархія була також важливим видавничим центром. Виходили релігійні журнали, теологічні та популярні видання, які формували духовність віруючих. Львівська катедра та інші храми виконували не тільки літургійну, а й культуротворчу функцію – тут проводилися концерти, патріотичні богослужіння та релігійно-національні академії.

Латинська катедра у Львові, Альфред Кам’янобродський, 1844-1922 (Фото: публічний домен)

Період Речі Посполитої був часом розвитку душпастирства та соціальної діяльності. Архиєпархія проводила широку благодійну діяльність – функціонували будинки престарілих, притулки, дитячі садки та монастирські лікарні. Організовувалися реколекції, народні місії та паломництва, які збирали тисячі вірян. Важливу роль відігравали релігійні рухи, зокрема Католицька акція, яка динамічно розвивалася в 30-х роках. Наголошувалося на вихованні молоді в католицькому та патріотичному дусі.

Львів – багатонаціональне й багатоконфесійне місто – був одночасно місцем діалогу та напруженості. Львівська архиєпархія мусила боротися з викликами, що випливали з етнічної та конфесійної різноманітності регіону. Національні суперечки, особливо польсько-українські, мали своє відображення в релігійному житті. Незважаючи на це, Львівська церква намагалася виконувати роль миротворця, закликаючи віруючих до взаємної поваги та співпраці.

У період Речі Посполитої Львівська архиєпархія відігравала ключову роль Католицької церкви в Польщі. Її ієрархи належали до провідних діячів Єпископату, а Львів залишався духовним центром південно-східних земель країни. Пастирська, освітня та благодійна діяльність, що проводилася в 1918-1939 роках, заклала фундамент, на якому Церква у Львові змогла пережити драму Другої світової війни та переслідування часів комунізму.

Львівська архиєпархія під час Другої світової війни

До початку Другої світової війни Львівська архиєпархія належала до найбільших й найважливіших структур латинської церкви на східних землях Речі Посполитої. Вона охоплювала територію близько 38,9 тис. км², складалася з 28 деканатів і 416 парафій, в яких служило понад тисяча священиків – 754 єпархіальних священиків та 249 ченців. Кількість вірян оцінювалася приблизно в 1,1 млн. На чолі архиєпархії стояв архиєпископ-митрополит Болеслав Твардовський.

На фотографії, зокрема, генерал Максиміліан Лінде та архиєпископ Болеслав Твардовський (Фото: onebid.pl)

Після вступу Червоної Армії до Львова 21 вересня 1939 року розпочався період репресій проти Церкви та вірян. Радянська влада приступила до ліквідації церковних установ, обмеження душпастирської діяльності та арештів духовенства. Особливо драматичним досвідом були масові депортації поляків углиб Радянського Союзу, зокрема в лютому та квітні 1940 року, які охопили також сім’ї священиків та осіб, пов’язаних із Церквою.

У червні 1941 року, в умовах відступу Червоної армії, НКВС здійснило у Львові масові страти в’язнів, серед яких були також вірні архиєпархії. Кілька днів по тому місто зайняли німці, а з вересня 1941 року Галичина була включена до Генерального губернаторства як так званий округ Галичина. Політика окупантів означала для Церкви подальші обмеження, репресії проти духовенства і вірних, а також нестачу священиків у парафіях.

Архиєпископ Болеслав Твардовський помер 22 листопада 1944 року. Його наступником був призначений ще раніше коад’ютор Еугеніуш Базяк. Однак незабаром радянська влада, яка повернулася до Львова, розпочала систематичну ліквідацію структур латинської церкви. 26 квітня 1946 року архиєпископ Базяк був змушений покинути Львів й оселився в Любачові, де з серпня того ж року організовував релігійне життя для тієї частини архиєпархії, яка опинилася в межах післявоєнної Польщі.

Після зміщення кордонів у Польщі залишилося лише 27 парафій колишньої Львівської митрополії. Для них було створено Апостольську адміністрацію в Луюбачові, яка стала центром продовження традицій Львівської архиєпархії на польських землях. Духовна семінарія була перенесена в 1945 році до Калварії Зебжидовської, де діяла до 1950 року, коли була ліквідована комуністичною владою.

Львівська архиєпархія в часи комунізму (1945-1991)

Після Другої світової війни, в результаті зміщення кордонів, більша частина Львівської архиєпархії латинського обряду опинилася в межах Радянського Союзу. У радянський період Римо-католицька церква могла продовжувати свою діяльність у дуже обмеженому обсязі, а також надавала допомогу греко-католикам, які діяли в підпіллі. Після Другої світової війни, коли більшість поляків було переселено до Польської Народної Республіки, частина осіб залишилася на території Української РСР. Там також залишилося близько шістдесяти священиків й кілька ченців.

Процесія за участю єпископа Рафала Керницького (Фото: kuriergalicyjski.com)

У 1948-53 роках тривала чергова хвиля репресій. У Львові залишилися відкритими Латинська катедра і костел cв. Антонія, а також (до жовтня 1962 року) костел cв. Марії Магдалини, а на всій території України залишилося відкритими кілька десятків храмів.

Резиденцію архиєпископа було перенесено до Любачова, що на польській стороні кордону. Відтоді протягом понад сорока років Львівська архиєпархія існувала в Польщі „у вигнанні”, зберігаючи канонічну спадкоємність, але позбавлена реальної присутності на своїх історичних територіях.

У Львівській митрополії Церква вижила завдяки непохитним, героїчним священикам, таким як, наприклад, о. Ян Ценський із Злочова, якого Йоан XXIII, на прохання кардинала Стефана Вишинського, у 1962 році призначив таємним єпископом. А 30 вересня 1967 року під час перебування в Польщі примас Вишинський висвятив його на єпископа. Аж до падіння комунізму він був єдиним католицьким ієрархом в Україні. Єпископ Ценський таємно висвятив кількох греко-католицьких та римо-католицьких священиків.

Прекрасну сторінку в історії Львівської церкви написав францисканець о. Рафал Керницький, душпастир Львівської катедри. Коли в 1958 році його позбавили можливості здійснювати душпастирське служіння, він працював сторожем у Стрийському парку. Він сповідував, підмітаючи паркові алеї. За зачиненими дверима він відправляв меси в бічних каплицях Львівського собору, а також у другому діючому львівському храмі – святого Антонія, та в приватних будинках й лікарнях. Після реорганізації католицьких церковних структур в Україні в січні 1991 року Йоан Павло II призначив отця Рафала помічним єпископом Львова.

Незвичайною постаттю був о. Генріх Мосінг, видатний епідеміолог, близький співробітник знаменитого професора Рудольфа Вейгла в дослідженнях над вакциною проти тифу. Після Другої світової війни він не покинув Львів, поєднуючи наукову діяльність з благодійною та євангелізаційною роботою. Під час перебування в Польщі в 1961 році кардинал Стефан Вишинський таємно висвятив його на священика, після чого він у найсуворішій таємниці проводив душпастирську діяльність по всій Україні та організував таємне духовну семінарію.

Архікатедральний собор Успіння Пресвятої Діви Марії у Львові (Фото: Віталій Грабар / PAP)

За часів комунізму уЛьвові не існувало духовної семінарії. Кандидати до священства були відправлені, зокрема, до однієї з двох семінарій, що легально діяли в СРСР, у Ризі. Водночас влада безжально боролася з будь-якою благодійною чи освітньою діяльністю – навіть організацію зустрічей молоді розглядали як „релігійне вербування”.

Лише розпад Радянського Союзу і відновлення незалежності України в 1991 році дозволили відродити структури латинської церкви у Львові. Архиєпископ Мар’ян Яворський, призначений митрополитом Львівським, розпочав процес відновлення релігійного життя та повернення храмів. У 2001 році він приймав у Львові Папу Римського Йоана Павла II. 26 червня 2001 року у Львові Папа Римський беатифікував, серед інших, архиєпископа Юзефа Більчевського, архиєпископа-митрополита Львівського латинського обряду (пізніше святого – канонізованого у 2005 році), а також о. Зигмунта Гораздовського, сестру Йосафату Михайлину Гордашевську (вона належала до греко-католицького (бізансько-українського) обряду) та багатьох мучеників XX століття з України.

Львівська митрополія сьогодні

З 2008 року митрополитом Львівським є архиєпископ Мечислав Мокшицький, колишній секретар папи йоана Павла II та Бенедикта XVI. Як він підкреслює, Римо-католицька церква в Україні, незважаючи на те, що залишається релігією меншини, „все ще переживає тут весну і продовжує розвиватися”. У Львівській архиєпархії діє 116 парафій й 208 філіальних храмів, служить понад 220 священиків (у тому числі 50 з Польщі) та близько 140 черниць (дані за 2023 рік). У Брюховичах діє духовна семінарія та власний Теологічний інститут, який готує як майбутніх священиків, так і світських катехитів.

Душпастирство розвивається в багатьох напрямках. Особлива увага приділяється роботі з молоддю та сім’ями. В архідієцезії діє рух „Домашня Церква”, існують спеціалізовані душпастирства: охорони здоров’я, пенітенціарної й військової служби. Сильно присутній також культ святих, пов’язаних зі Львовом та регіоном: святого Юзефа Більчевського, святого Зигмунта Гораздовського, святого Яна з Дуклі, блаженного Якова Стрепи та блаженної Марти Вєцкої.

Урочисті святкування 650-річчя Галицької / Львівської митрополії (Фото: Vatican News)

Важливу роль відіграють святині: Матері Божої Цариці Миру в Більшівцях, Матері Божої Милостивої у Львівській катедрі, св. Анни в Сусідовичах, Святого Хреста в Берездівцях чи Матері Божої Хранительки Людських Надій у Стриї. В останні роки також було засновано нові святині, зокрема в Тартакові, Галичі, Янові та Львові (Рясне).

Львівська церква веде широку благодійну діяльність. Були створені, зокрема, будинки для бездомних, які ведуть альбертини та альбертинки, центр для сиріт у Пнікуті, центр Йоана Павла II у Сокільниках (під час війни перетворений на притулок для біженців), монастир і будинок Сестер Бенедиктинок у Солонці, а також численні реколекційні та молодіжні центри. Протягом останніх кількох років було побудовано або відремонтовано кілька храмів у Львові та менших населених пунктах, а щороку реалізується близько 50 проєктів з ремонту історичних парафіяльних будинків та храмів.

Львівська архідієцезія налічує сьогодні близько 50 тис. вірних. Хоча основу її відродження становили переважно віряни польського походження, зараз більшість складають українці. У літургії переважає українська мова, хоча в багатьох парафіях, особливо біля кордону з Польщею, досі використовується польська мова, а у львівському соборі також відправляються меси латиною та англійською мовою.

Джерело: Католицька інформаційна агенція
З польської переклав Артур Ліперт