Фото: Данута Стефанко
У селі Бистрець під Чорногорою, на місці, де знаходився дім письменника та філософа Станіслава Вінценза стоїть хрест, який вшановує автора „На високій полонині”. Про значення постаті Станіслава Вінценза для багатокультурної історії цих теренів розповів Лешек Римарович, віцеголова Карпатського товариства, у розмові з Данутою Стефанко.
Карпатське товариство є громадською організацією, яка об’єднує людей, що вважають Карпати хребтом Європи. Не тільки у географічному сенсі, але й культурно вони єднають всі народи Центральної Європи. Ми займаємось Карпатами у всіх аспектах. Станіслав Вінценз є знаковою постаттю, мабуть, для всіх карпатських народів, а безумовно, для гуцулів, українців і поляків. Звідси теж наше велике зацікавлення цим письменником.
Він важливий як для польського народу, так і для українського, тож ми спільно зустрічаємось у селі Бистрець. Як він пов’язаний з цим місцем?
У селі Бистрець біля підніжжя Чорногори, в зовсім дикому та відлюдному місці, Станіслав Вінценз жив близько 10 років. Тут руками гуцульських теслярів збудував собі дім. Сюди він запрошував гостей з цілого світу – філософів, поетів, письменників. Звідси втік від совєтів, які вже зайняли східну частину Польщі. Це символічно для теперішніх часів. Письменник, який писав про свободу та братерство, тікає від совєтів, а перед тим був заарештований.
Фото: Данута Стефанко
У річницю його втечі в 1940 році, а отже 14 років тому, з’явилася ідея, щоб у цьому місці встановити хрест, який увічнить пам’ять про Станіслава Вінценза, але також цю його втечу з російських кігтів. Виявляється, що за стільки років ця подія має інший вимір, іншу оптику. Зараз ми бачимо те саме, це зло зі сходу наближається в сторону України.
Можна було встановити будь-який інший символ, але тут саме хрест. Хрест є символом терпіння, але й надії та очищення.
Я думаю, що цей хрест є універсальним символом. Станіслав Вінценз був дуже релігійний, писав також глибокі філософські тексти. Його філософська творчість була базована на основах гуманізму, але також християнської науки. Я не бачу іншого символу, який міг би стояти на цьому місці. Цей символ у цьому місці об’єднує також карпатську традицію, бо на хресті вирізьблені розети, які ми зустрічаємо у всіх карпатських народів.
Цей хрест символізує цілі Карпати, всіх, хто тут проживає. Звісно, маємо також біло-червону та синьо-жовту стрічку, але й маємо пам’ятну таблицю, де трьома мовами написано життєве кредо Станіслава Вінценза. Звісно польською, українською та мовою їдиш, якої практично не прочитає ніхто з тих осіб, які сюди прибудуть. Євреї були важливою частиною суспільства давньої Гуцульщини, а Станіслав Вінценз підкреслював свою дружбу та добрі зв’язки зі „старшими братами”, тобто євреями. Ми старалися принаймні в такий спосіб нагадати про це.
Фото: Данута Стефанко
На таблиці також розміщена цитата Івана Франка: „вірю в силу духу”. Це данина пам’яті великим авторам галіційської України. Станіслав Вінценз вважав Івана Франка видатним письменником, великою людиною. Він був фундатором першого пам’ятника Іванові Франку в Україні. Ми намагалися про це нагадати. Сподіваюся, що колись повстане туристичний маршрут і тут будуть проходити більші групи людей.
Можливо Станіслав Вінценз невідомий в українській літературі, але його дуже добре пам’ятають місцеві жителі.
Хоча минуло вже багато років, розповіді про Станіслава Вінценза, про його добрі стосунки з гуцульськими сусідами, його повагу до людей, а також до традицій, вірувань і звичаїв гуцулів, збереглися до сьогодні. Зрештою, потомки родини Пшибиловських, тобто родини Вінценза, живуть сьогодні на Гуцульщині, оскільки одружилися з місцевими гуцулками. Це цікаво, адже Станіслав Вінценз походив із землянської, промислової родини, а такі мезальянси в цій родині траплялися досить часто. Щонайменше у двох місцях на Гуцульщині живуть потомки родини Пшибиловських, тобто також споріднені з Вінцензом, і вони про це пам’ятають.
Місцевість Бистрець – це одне з останніх традиційних сіл на Гуцульщині. Якщо хтось планує мандрівку в Карпати й хотів би побачити життя гуцулів, може на таке, як за часів Станіслава Вінценза, але, однак, життя людей прив’язаних до традицій, які відштовхують, наскільки це можливо, цю сучасність, індустріалізацію, будівництво готелів, якихось підйомників, то тут є кілька сіл, які все ще вірні такій ідеї. Я не знаю, чи вдасться їм зупинити невблаганний час, але будемо сподіватися, що цей час все ж таки зупиниться тут ще на хвильку. Це такий залишок давньої Гуцульщини.
Текст:Данута Стефанко
