Фото: Данута Стефанко
У співпраці з Центром польської культури та європейського діалогу в Івано-Франківську місцеві історики та краєзнавці Петро Гаврилишин і Роман Чорненький видали книгу під назвою „Табори для інтернованих і військовополонених на території Західноукраїнської Народної Республіки – Західної області Української Народної Республіки 1918-1919”. У розмові з Данутою Стефанко науковці розповіли про складні сторінки історії, пов’язані з польсько-українською війною на початку XX століття, роботу над публікацією, а також говорили про значення історичної правди в будуванні міжнародних відносин.
„Ми пишемо про часи після I світової війни, досить складні часи. Це також цікавий період у польсько-українських відносинах, адже українці зайняли Львів і 13 листопада 1918 року було офіційно створено Західноукраїнську Народну Республіку. Справа в тому, що поляки вважали, що Східна Галіція, Східна Малопольща мають належати до відновленої польської держави, тому почалася війна. Боротьба тривала до середини липня 1919 року.
Протягом цих місяців відбулося багато подій. Зокрема це було створення табору для військовополонених та інтернованих. Звичайно, це було з обох боків. На території ЗУНР існував не один такий табір. На нашу думку, найбільшим з них був осередок на Косачеві в передмісті Коломиї. Саме тому ми вирішили написати цю книгу, адже вже було опубліковано багато архівних матеріалів. Ця тема була білою плямою в історії. Думаю, що перевагою є те, що цю книгу написали українські науковці. Це свідчить про нашу європейськість та готовність говорити на складні теми”, – Петро Гаврилишин.
Фото: Анджей Леуш
„Відкрилося цікаве бачення, як люди того часу сприймали ті події. Ми знайшли твердження Степана Галібея, який був військовим комендантом у Коломиї, який називав польську-українську війну 1918-1919 років „домашньою війною”. Що він під цим розумів? Справа в тому, що Галичина на той час була Батьківщиною українців, поляків, євреїв, німців, які такі там мешкали. Вони всі вважали Галичину своїм домом. Треба було примиритися й закінчити цю війну.
Та війна була справді європейською, бо польська та українська сторона дотримувались усіх тодішніх гуманітарних норм – це Женевська та Гаазька конвенції. Повсюдного знущання над військовополоненими, над інтернованими не було. У цих таборах нікого не страчували. На жаль, були випадки смерті з огляду на складну економічну ситуацію – не вистачало продуктів і медикаментів, також були різні хвороби. Це були табори, щоб на певний час утримати осіб, яких українська влада вважала небезпечними”, – Роман Чорненький.
„Загалом йдеться про долі понад 10 000 осіб. Якщо говорити конкретно про Коломию, про Косачів, то, згідно з документами, тут утримували щонайменше 3 484 особи. Ці цифри охоплюють долі представників різних соціальних груп – від політиків, священників, військових до звичайних вчителів чи селян. Треба пам’ятати, що подібна ситуація була і з іншої сторони. Поляки також мали свої табори. Це був воєнний час, ці території були знищені. Це трагедія двох народів. Якби польські та українські лідери порозумілися й підписали якусь угоду, було б набагато легше.
Фото: Новий Кур’єр Галіцийський
Робота історика – це передусім архівна робота. Чим більше архівних джерел, тим серйозніша книга, там більше фактів. Ми намагалися включити до книги списки військовополонених та інтернованих. Є також метрика римо-католицького костелу в Коломиї, з якої ми знаємо про померлих осіб з цього табору. Перевагою книги є ретельні фактологічні дані. Сенсом науки є пізнання об’єктивної правди”, – Петро Гаврилишин.
„Пояснення важких питань польсько-української історії вибиває підґрунтя намірів російського агресора розпалити ворожнечу, розсварити українців і поляків. Коли ми будемо розповідати складні теми з різних періодів – міжвоєнний період, II світова війна – агресор не зможе використати цього проти нас. Люди, які не обізнані з історією піддаються впливу пропаганди й брехні. Якщо проводитимуться різні дослідження, люди розумітимуть, де правда, а де ворожі вигадки”, – Роман Чорненький.
Ця двомовна публікація доступна у бібліотеці Центру польської культури та європейського діалогу в Івано-Франківську.
