Фото: Данута Стефанко

Минають десятиліття, навіть цілі століття, а люди й надалі не навчились уникати помилок своїх предків. Гасло „ніколи більше”, яке лунає в контексті жорстокої та кривавої II світової війни було порушене повномасштабним російським вторгненням в Україну. У XXI столітті міста зрівнюються з землею, помирають сотні, тисячі цивільних, однак навіть у таких складних умовах люди намагаються шукати можливостей нормального функціонування.

Те, що наші предки пережили період окупації, дає надію та розраду. Про те, як виглядало щоденне життя мешканців давнього Станіславова під радянською та німецькою окупацією в період II світової війни пише доктор Пйотр Олєховський у книзі „У тіні двох тоталітаризмів. Щоденне життя на Станіславівщині 1939-1944”. Про публікацію розповів доктор Адам Останек, професор Військової технічної академії в Варшаві в розмові з Данутою Стефанко.

Науковці рідко зосереджуються на речах несуттєвих у геополітичному контексті, а саме на щоденному житті пересічних людей. Доктор Пйотр Олєховський торкається цієї тематики, тож як це життя мешканців Станіславова виглядало у період радянської та німецької окупації?

Цього типу публікації є великим викликом для дослідника. Простіше розглядати цю тематику в дуже загальних рисах – написати про щоденне життя під цілою окупацією. Коли ми хочемо поглибити тему міста чи регіону, це вимагає від дослідника звернення до дуже детальних джерел і зіставлення багатьох інформацій, адже з кожною окупацією пов’язана пропагандистська діяльність. Наприклад, читаючи пресові матеріали, потрібно намагатися знайти приховане значення, правду.

Фото: hromadske.radio

Книга розповідає про брутальність війни, пропагандистську діяльність радянського та нацистського апаратів. Радянський окупант пробував представити себе цим добрим, який прийшов визволити людей, подбати про права громадян. У цьому вимірі німці безумовно були менш лицемірними. Якщо вони мали намір вбивати людей, то не проводили процесів, не намагалися нікого переконати, що це погані люди, а просто вбивали й публічно це оголошували.

Також показано, в який спосіб двоє окупантів намагалися використати існуючі національні поділи для власних інтересів, тобто старе римське правило „divide et impera” – „розділяй і володарюй”. Доктор Пйотр Олєховський розглядає теж питання реакції населення на початок війни та прихід Червоної армії, а пізніше на зміну окупанта. Пише про адміністраційні зміни, ситуацію на провінції, голод, торгівлю, освіту. Розглядає теми, що стосуються економіки, промисловості, охорони здоров’я, військовополонених та суспільних проблем.

Публікація настільки цікава, що дозволяє нам виокремити подібні й відмінні риси двох окупацій. Кожен з них був окупантом, кожен прагнув ліквідації керівних ланок окремих народів, ліквідації того, що залишила в спадку II Речі Посполита, але кожен з них робив це різними методами, використовуючи різні пропагандистські інструменти.

Фото: kufer.media

Думаю, що ця книга особливо важлива тепер, коли вже 10 років триває війна в Україні. Багатьом може здаватись, що під час війни немає місця на нормальну щоденність, наприклад на прогулянки. Ця книга підтверджує, що навіть в умовах окупації, у воєнних умовах, треба продовжувати жити. У кожній війні найвищою цінністю залишається людське життя.

Життя людини найважливіше, але важливим є також своєрідний психічний комфорт. Спочатку є щось на кшталт шоку, недовіри, розпачу, коли щодня десятки разів запитуєш себе: „що далі?” – після цього настає ситуації, в якій люди, бажаючи служити своїй державі, пробують зберігати психічну рівновагу.

У той момент, коли війна завершиться, бо кожна війна мусить колись скінчитись, держава потребуватиме людей, щоб її відбудувати, тих, хто буде проєктувати й створювати будинки, але також потребуватиме вчителів, які навчатимуть дітей. Не штука зламатися.

Ця публікація показує нам, що люди у всій жорстокості, яка їх оточувала, у цих всіх намаганнях двох окупантів їх розділити, намагалися зберігати захисну реакцію та попри все, наперекір тому, що відбувається, жити нормально. Це ось це вічне питання, чи люди, які ходять в кінотеатр чи читають газети, це вже колаборанти окупанта, чи ще ні. Це складне питання.

Фото: Інститут Пілецького

Як люди собі радили з емоційним стресом і воєнним тягарем у період II світової війни?

У книзі перераховані найважливіші елементи щоденного життя. Це були зустрічі в кав’ярнях і ресторанах, прогулянки, спортивна активність. Те, що, мабуть, було найбільш контроверсійним, особливо серед поляків і польського підпілля, це відома приказка: „в кінотеатрі сидять тільки свині” та питання читання так званої гадючої преси.

Звісно, зовсім інакше виглядало щоденне життя в місті, а інакше в селі. У місті легше було пережити цю війну та окупацію, ніж у селі. У селі бракувало цих усіх альтернативних розв’язків для збереження нормальності. Була тільки щоденна робота, часто голод, біда, перспектива того, що треба віддати певну кількість своїх сільськогосподарських врожаїв у рамках контингенту, загроза депортації. У місті людина була більш анонімною, можна було сховатись.

Треба пам’ятати, що попри окупацію, люди якось давали собі раду. Адже починалися стосунки, люди закохувались, народжувались діти. Кожен намагався якось жити. Публікація з середини показує ці всі аспекти щоденного життя, проблеми, з якими протягом п’яти років мусили змагатися пересічні громадяни.

текст: Данута Стефанко