Віслава Шимборська (Фото: dpa)

Віслава Шимборська – польська поетеса й есеїстка, лауреатка Нобелівської премії з літератури. Її поетичний доробок кількісно скромний, адже вона опублікувала близько 350 віршів. Однак, критики та читачі завжди їх цінували. Віслава Шимборська видала 13 томів віршів, а її твори перекладено понад 40 мовами. Напередодні 10-річчя від дня смерті поетеси запрошуємо вас ознайомитися з її біографією.

Дитинство та юність майбутньої лауреатки Нобелівської премії

Віслава Шимборська народилася 2 липня 1923 року, але невідомо де. У свідоцтві про народження поетеси згадується Бнін, хоча сімейні спогади говорять, що вона народилася в Курнику. Обидва ці Великопольські містечка стверджують, що з них походить одна із найбільших польських поетес. Літературний талант Віслави Шимборської розкрився ще в дитинстві. Тоді батько дав їй дрібні монети за написаний вірш.

З Великопольщі родина Шимборських переїхала до Кракова, з яким поетеса була пов’язана решту свого життя. Саме у Кракові Віслава Шимборська відвідувала початкову школу та гімназію сестер урсулянок. Під час окупації, у 1941 році, вона склала екзамени в потаємних класах. У 1943 році, щоб уникнути депортації до Рейху, стала службовцем залізниці.

Після війни розпочала вивчати полоністику, а через рік соціологію в Ягеллонському університеті, але важке матеріальне становище змусило її перервати навчання. Залишила його заради роботи в редакціях культурних журналів.

Поетичний дебют Віслави Шимборської

1945 року Шимборська дебютувала віршем „Шукаю слово” у краківському „Польському щоденнику”. Вірші, опубліковані на піку сталінізму, несуть слід тієї епохи. Після кількох років Віслава Шимборська виправдовується від соцреалістичних акцентів у своїх ранніх віршах, кажучи, що в той час вона симпатизувала системі, тому що „любила людство в цілому, щоб через багато років оцінити цінність любові до окремих одиниць”.

Віслава Шимборська (Фото: Томек Сікора / Форум)

У певному сенсі, лише том „Заклик до Єті”, який видано після жовтневої „відлиги” в 1957 році, став фактичним дебютом поетеси, в якому вже помітні характерні риси її поетики – афоризм і використання парадоксу як основної риторичної фігури.

Шимборська опублікувала лише близько 350 віршів і 13 томів. „Звідси випливає, що вона пише (для публікації) в середньому 4-5 творів у рік. У них сказано найголовніше і найнеобхідніше”, – писав про поетесу проф. Станіслав Бальбус. Коли її одного разу запитали, чому вона публікує так мало віршів, вона відповіла: „У мене вдома є кошик”.

Особисте життя та діяльність поетеси

У 1948 році вона вийшла заміж за поета Адама Влодека. Шимборська жила з ним у Будинку письменників, де щодня зустрічалася з видатними літературними особистостями. У шлюбі вони жили до 1954 року, а далі залишалися друзями. Далі, через 15 років, поетеса вступила в стосунки з письменником Корнелем Филиповичем, хоча вони не одружилися і жили окремо.

Перший том поезії Віслави Шимборської „Ось чому ми живемо” був виданий та опублікований 1952 року. Того року вона стала членом Спілки польських письменників. Вірші, написані в дусі епохи, з цієї та наступної збірки – „Питання, що ставлять самим собі” (1954) – авторка ніколи не включала у пізніші добірки чи антології.

У 1953-1966 роках Віслава Шимборська завідувала відділом поезії у „Літературному житті”. Разом із Влодзімежом Маціонгом, співредагувала колонку „Літературна пошта”, писала статті „Читання за бажанням”, які згодом публікувала в інших періодичних виданнях. З 1983 року співпрацювала із Загальним тижневиком. З 1988 року була членом ПЕН-клубу, а з 2001 – почесним членом Американської академії мистецтв та літератури.

Нобелівська премія в галузі літератури

В обґрунтуванні членів Шведської академії з приводу надання Віславі Шимборській Нобелівської премії з літератури в 1996 році зазначено, що нагорода присуджена „за поезію, яка з іронічною точністю розкриває закони біології та функціонування історії у фрагментах людської реальності”.

Віслава Шимборська отримує Нобелівську премію за 1996 рік (Фото: АП)

Поетеса, яка відома своєю скромністю та небажанням давати інтерв’ю, здивована та приголомшена новиною про надання Нобелівської премії, сказала журналістам, що найбільше боїться тепер бути публічною особою. „Я більш камеральна і... сподіваюся, що такою залишуся, – додала вона.

Приватно, Віславі Шимборській подобалося бути з людьми, які, як і вона, вміли присвятити себе літературній грі. Під час подорожі вона писала свої знамениті лімерики, робила вирізи з фрагментів старих ілюстрацій, наклеюваних на листівки, які далі надсилала друзям та знайомим. У 2003 році частина цієї приватної колекції була опублікована в книзі „Рими для великих дітей”.

Знаменитість мимоволі

Найближче оточення запам’ятало її як скромну людину, яка цінувала спокій. Вона не визнавала питань, які зачіпають чиєсь приватне життя, і не вважала за доцільне говорити про себе. Поетеса не любила розмов про літературу чи таємниці поезії, вважаючи, що автор має самовиражатися лише у своїх творах.

Першокласне почуття гумору, яку прослідковується у її текстах, супроводжувало її на щодень. Це виявлялося, наприклад, у даруванні друзями й знайомими листівок з дотепними саморобними колажами чи лотереями, в яких фантами були невеликі подарунки, зазвичай розкішно кітчеві. Поетеса призналася Анні Біконт та Йоанні Щенсній, авторкам альбому „Пам’ятний безлад, друзі та мрії Віслави Шимборської” (1997):

„Моє життя було насправді щасливим, хоча в ньому було багато смертей, багато сумнівів. Але, звісно, я не хочу говорити про особисті речі, і не хотіла б, щоб про це говорили інші. Я маю інше обличчя для людей, тому вони показують мене з анекдотичної точки зору, як веселу людину, яка не придумує нічого, крім ігор і розваг. […] Коли у мене колапси чи хвилювання, я не виходжу до людей”.

Віслава Шимборська померла 1 лютого 2012 року. Похована на Раковицькому цвинтарі в Кракові.

Опр. на основі: dzieje.pl, culture.pl, szymborska.org.pl