Станіслав Сосабовський (Фото: Військово-історичне бюро)
Генерал Станіслав Францішек Сосабовський (1892-1967) – один із найвідоміших солдатів польської військової історії, народився 8 травня 1892 року в Станіславові. Був однолітком інших надзвичайно заслужених командирів – Владислава Андерса, Юзефа Кустроня, Тадеуша Пелчинського і Станіслава Мачка. Діяч становлення незалежності, член стрілецького руху і скаутингу, учасник Першої світової війни у складі австро-угорської армії, дипломований полковник піхоти Війська польського, 15 червня 1944 року призначений генералом бригади, організатор і командувач 1 Самостійної парашутної бригади, з якою воював у битві за Арнем. Кавалер Срібного Хреста ордену Virtuti Militari, посмертно відзначений орденом Білого Орла.
Найдавніші віднайдені згадки про рід Сосабовських сягають кінця XVIII століття і щонайменше з того часу він був пов’язаний зі Станіславовом. Предки генерала належали до не надто заможного міщанства, займалися ремеслами, пізніше були посадовцями нижчої ланки. Батько Станіслава Владислав працював у залізничних майстернях, а мама Францішка, уроджена Грабарська, займалася вихованням дітей.
Станіслав виховувався із двома сестрами: Казимирою і Яніною, а також молодшим братом – Юліаном. Його дитинство тривало дуже коротко, що, як він сам зазначав у спогадах, мало вирішальний вплив на все його життя. У 1904 році, на 41 році передчасно помер його батько, якого він описував, як суворого і схильного до оковитої, але не позбавленого доброти. Братові Юліанові Анджеєві, майбутньому полковникові Війська польського, на той час виповнилося 7 років, а сестрі Яніні – чотири. Звички батька, рішучість і послідовність матері, а також важкі матеріальні умови в сім’ї сформували надзвичайно твердий характер Станіслава.
Вища реальна школа в Станіславові, де навчався Станіслав Сосабовський. Листівка з початку ХХ ст. (Фото з колекції Зеновія Жеребецького)
Вдовиних заробітків матері бракувало часом навіть на їжу. Сім’я була змушена оселитися в одній кімнаті з кухнею, а щоб утримати себе, продавала дещо з майна. Напівголодного, найхудішого і найнижчого у класі, вбраного в злиденний одяг Станіслава називали „кощієм безсмертним”. Однак, попри такі складні умови, він показував такі чудові результати в навчанні, що завдяки катехитові о. Анджеєві Ногаєві йому доручили давати приватні уроки, зокрема з математики та французької мови.
„А я шаленів. Попри те, що ми домовлялися про годину, я не відпускав учня, поки той не був готовий. З притаманною мені вже тоді затятістю і наполегливістю я не попускав йому ні на йоту, даючи завдання. Він сам мав знайти рішення. Година переростала у дві, три й більше… Голодний, смертельно втомлений, часом засинаючи під час заняття на якусь долю секунди, іноді кусаючи пальці, аби не втратити свідомості, я повертався додому часто після 10 вечора. Падав на ліжко, засинав мертвим сном, аби вранці починати знову”, – згадував Сосабовський.
Нужда і пов’язані з нею приниження залишили на ньому слід, який проявився пізніше в суворому стилі життя з одного боку, а з іншого – у непомірних, подекуди аж занадто, амбіціях. Той факт, що Сосабовський змінив свою долю завдяки своїй працьовитості та здібностям, вплинув на його самостійність та рішучість у досягненні цілей. Як писав наприкінці життя: „Дитинства я майже не мав. Був дорослим попри дитячий вік. Був голодний, перетруджений, на мені була турбота про маму і родину. Дитиною я пізнав, що таке життя і необхідність боротьби за існування”.
Передчасно дозрілий, у віці 13 років Станіслав Сосабовський взяв собі на плечі тягар фінансового утримання сім’ї і де факто став у ній головним. Хоча він хронічно перепрацьовував, йому все ж вистачало сил на участь у громадській діяльності. Першою її формою була участь в таємних самоосвітніх організаціях. У ті часи, вивчаючи праці зокрема Романа Дмовського, Йоахима Лелевела, Станіслава Кутшеби, Болеслава Лімановського, Мауриція Мохнацького і Томаша Семірадського, знайомився з історією Польщі, а також ідеями боротьби за незалежність країни і її майбутній устрій. У п’ятому класі став головою самоосвітніх гуртків на території Реальної школи, в якій навчався.
Станіслав Сосабовський перед здачею екзаменів, 1910 р. (Фото: sosabowski.com)
Близько 1905 року Сосабовський вступив до Союзу польської молоді „Zet”, що діяв разом із Товариством народної школи при станіславівському відділенні Гімнастичного товариства „Сокіл”. Як і більшість членів організації, він підтримував розрив з Національною лігою, а коли в 1909 році в „Zet” стався розкол, він приєднався до Незалежної молодіжної організації „Зажев’є”, довкола якої гуртувалися прихильники ідеї незалежності.
Восени 1909 року Сосабовський, як член „п’ятірки”, що керувала роботою організації в Станіславові, під псевдонімом „Вугляр”, почав створення Навчальної частини ім. Діонізія Чаховського. Через рік вона увійшла до складу Польської армії (створеної замість колишнього Польського військового союзу), таємної військової організації, яка готувала кадри для майбутнього польського війська. Завдяки організаторським здібностям, які тоді проявилися у командира частини та допомозі „Сокола”, який надав своє приміщення для здійснення діяльності, організація стрімко розвивалася. Плідною виявилася співпраця з ідеологічно віддаленим „Союзом активної боротьби”, який направив до Станіславова емісарів, що офіційно рахувалися службовцями місцевого управління залізниці. Фактично вони проводили військові заняття та навчання, в тому числі й зі стрільби. Офіційно виступаючи як підрозділ Товариства „Відродження”, частина орендувала будинок за адресою вул. Короля Яна III для своєї штабквартири. Там проводилися зустрічі та лекції. Фізичні вправи проходили на свіжому повітрі, а стрільби – у приміщенні „Сокола”.
Портрет генерала бригади Станіслава Сосабовського (Фото: Музей польського війська)
Склавши у 1910 році випускний екзамен з відзнакою, Станіслав Сосабовський продовжив навчання на річному курсі для абітурієнтів у Вищій торговій академії у Кракові. Тоді ж він призупинив свою діяльність за незалежність, однак знову її відновив, повернувшись до Станіславова 1912 року, перервавши навчання. Проте, за його відсутності сталися певні формальні зміни в організації місцевих структур за незалежність. У зв’язку з перетворенням Таємного війська польського в офіційні Польські стрілецькі загони, тодішній підрозділ Сосабовського було перейменовано в XXIV стрілецьку дружину. У листопаді його призначено підхорунжим стрілецьких дружин, а в січні 1912 року – командиром дружини. З осені 1911 року, паралельно зі стрілецькою діяльністю, він створив місцеві скаутські структури, над якими згодом взяв командування. Формально вони підпорядковувалися гімнастичному товариству „Сокіл”, місцеве керівництво якого звинувачувало Сосабовського в тому, що він діяв на шкоду скаутингу, набираючи членів руху до своєї дружини одразу після досягнення ними відповідного віку. Щоб уникнути конфлікту інтересів, він відмовився від цієї діяльності 1913 року. Саме тоді він відзначився як чудовий організатор, здатний підтримувати залізну дисципліну. Його підлеглі поважали та захоплювалися ним за його неймовірні зусилля.
Восени 1913 року під час служби в австро-угорській армії (з 9 жовтня по 20 грудня) Сосабовському надали відпустку в стрілецьких дружинах. Після повернення він ненадовго знову очолив дружину Станіславова. 1 лютого 1914 року він обійняв посаду інспектора Окружного штабу №1 Польських стрілецьких дружин. Відвідуючи свої дружини в Тернополі, Бродах та Підгайцях, він став рідше бувати в родинній місцевості. У квітні 1914 року брав участь у маневрах дружин під Жовквою. Також брав участь у роботі Генерального штабу з розробки інструкцій та програм. У серпні 1914 року під час мобілізації – став капралом австрійського 58-го піхотного полку в Станіславові. На початку жовтня 1914 року в районі фортеці Перемишль прийняв бойове хрещення і з того часу пов’язав свою долю з армією.
Текст: Петро Гаврилишин
З польської переклав: Володимир Гарматюк
