Колегіата. Поштова австрійська листівка кін. ХІХ – поч. ХХ ст. (Фото зі збірки автора)

Дерев’яний парафіяльний костел в Станіславові було споруджено ще перед травнем 1662 року за кошти засновника міста Анджея Потоцького, галицького старости, а згодом каштеляна краківського і польного коронного гетьмана. В акті про заснування міста від 7 травня 1662 року Потоцький зазначив: „костел імені Пресвятої Діви Марії, Св. Андрія і Св. Станіслава я збудував”.

Неподалік від цього дерев’яного костелика, який служив місцевим вірянам до кінця XVII століття, було зведено новий кам’яний храм. Про це згадує у своїх записах відомий мандрівник Ульрих Вердум, який проїжджаючи через Станіславів у 1672 році писав так: „у місті є папський костел, щоправда, з дерева, у якому правитимуть служби аж доти, доки не буде завершено кам’яний храм, вже більш сучасний”.

У 1684 в колегіаті відбулася урочиста церемонія поховання полеглого під Віднем Станіслава Потоцького. Відтоді станіславівських Потоцьких ховали в підземеллях костелу. У наві було встановлено статуї чоловіків і жінок того заможного роду, а також таблиці на честь полеглого полковника так званих Крилатих Гусарів – Станіслава Потоцького. Храм освятив у 1703 році архієпископ Константи Зєліньський. З нагоди цієї події над входом до скарбниці встановлено пам’ятну таблицю.

Коронний польний гетьман Анджей Потоцький, який помер 12 вересня 1691 року, також був похований у колегіаті. Після його смерті володарем міста став його молодший син Юзеф, великий коронний гетьман, який у 1737 році почав розширювати та збільшувати колегіату. У 1743 році Юзеф Потоцький спорудив поряд із костелом дзвіницю, на якій наступного року встановлено дзвін, куплений за його кошти. Той дзвін був вилитий в Бродах Міхалом Бобовським. Багате оздоблення костелу профінансував значною мірою Юзеф Потоцький, а згодом і його син Станіслав, воєвода познанський, про що свідчить таблиця з 1757 року, встановлена над дверима до захристя.

Внутрішнє оздоблення колегіати. Міжвоєнний період (Фото зі збірки автора)

У 1751 році в костелі відбулася чотириденна церемонія поховання Юзефа Потоцького. Багате вбрання костелу з цієї нагоди та розширений літургійний церемоніал, про які писали у спеціальній пресі, зробили цей станіславівський похорон однією з найвідоміших цього роду урочистостей в Речі Посполитій. Деякі скульптури, виготовлені тоді, назавжди прикрасили інтер’єр костелу, а закуплені на похорон адамашкові оздоби для стін було знято лише в 1877 році.

Наприкінці XVIII століття покрівлю даху з ґонти було замінено на металеву. У 1787 році розпочалася ліквідація цвинтаря при костелі через закладення у 1782 році нового цвинтаря на вул. Тисменицькій (сьогодні Незалежності). У 1784-1799 роках австріяки конфіскували матеріальні цінності, а в 1810-1812 роках знищено решту майна. Також накладено контрибуцію. Конфіскація срібла в 1810 році суттєво спустошила скарбницю костелу.

З часом стан костелу значно погіршився. Його вимушено закрили в 1839 році на ремонт, який тривав до 1844 року. Тоді богослужіння відбувалися у відновленому єзуїтському храмі (сьогодні це Собор Воскресіння Христового УГКЦ). У 1877 році розписувати стіни костелу доручили Еразмові Фабіянському. Заплановані настоятелем о. Красовським реставраційні роботи перервала пожежа в 1882 році. Вогонь знищив дах, купол і розписи на склепінні. Збитки відшкодовано ще того ж року.

На зламі XIX та XX століть станіславівський декан о. Юзеф Піаскевич ініціював нові реставраційні роботи. Його зусиллями, зокрема, відремонтовано підлогу, проведено газове освітлення, куплено новий орган, відновлено вівтарі Св. Вінсента і Св. Юзефа.

Під час I світової війни, у 1917 році, костел був пошкоджений внаслідок артилерійського обстрілу. Щоби врятувати святиню від руйнування і відшкодувати збитки у 1927-1928 роках створено Громадську будівельну раду, якою керував президент міста Вацлав Хованець. Активно допомагали інженер Матеуш Лелів-Пілецький і о. Людвік Пецяк. Почесними патронами виступили архієпископ Болеслав Твардовський і воєвода станіславівський Александр Моравський. Роботи розпочав о. Юзеф Пячкевич, а продовжив єпископ Євгеніуш Базяк. У ході робіт відновлено фундаменти, встановлено електричні мережі, відремонтовано і потиньковано фасад відповідно до опрацьованого в 1928 році інженером Станіславом Трелею плану. Також відновлено бічні нефи, захристя і скарбницю. Ці роботи значною мірою профінансовано зі спільних коштів та публічних пожертв. Окрім того, дотацію виділив уряд Речі Посполитої. Після перевірки та визнання поганого стану погребальної крипти під пресвітерієм у 1932-1934 роках почався її ремонт та впорядкування поховань Потоцьких, які там були.

Отець Казімєж Бохенек – останній вікарій колегіати, який виїхав зі Станіславова (Фото: stanislawow.net)

Після війни, в 1945-1946 роках настоятель о. Казімєж Більчевський разом з вікаріями о. Казімєжом Бохенком і о. Юзефом Ференсовичем перевезли до Польщі частину предметів для богослужінь: чаші, параменти, свічники, органні труби, фісгармонію та деякі образи з вівтарів. Ці предмети було передано до костелів у Вєльополю Скшиньському і Ропчицях в Жешовському, в Ополі – до монастиря Францисканів, а також до Добженя Вєлького, Ратибожа – до парафіяльного костелу та до Слупська – до духовної семінарії. У 70-х роках частина предметів повернулася до курії в Любачеві, а потім передана до костелів тодішньої Замойсько-Любачівської дієцезії.

Після того, як більшість парафіян і духовенства виїхали до Польщі, колегіату було закрито. Втім 6 серпня 1946 року полякам, які залишилися надали у користування костел Аве Марія. Проте, вони намагалися повернути колегіату, що їм зрештою вдалося. У 1946-1949 рр. настоятелем в Станіславові був о. Войцех Ольшовський. А в 1950-1960 рр. литовець за національністю, о. Юзеф Павільоніс.

У радянський період на площі перед святинею зробили автобусну станцію. Стара зруйнована дзвіниця була розвалена в 1962 році. Того ж року комуністична влада передала костел на потреби геологічного музею. Елементи інтер’єру костелу демонтовано – частину знищили, а частину вивезли до церкви у Крилосі та Шевченковому під Галичем. Більшість настінних розписів замалювали. У 1965-1966 відремонтовано крипти.

Сучасний вигляд колегіати (Фото: Анджей Леуш)

Новий етап історії костелу розпочався у 1980 році. Тоді був створений обласний музей мистецтва (сьогодні Музей мистецтв Прикарпаття). Роком раніше розпочався ремонт приміщення та відновлення розписів. Роботи тривали й наступного року, і в 1991-1993 роках. У 1985-1986 роках зі сховищ у Крилосі та Шевченковому до музею перевезли вцілілі елементи інтер’єру костелу. У 1991-2001 роках було реконструйовано дзвіницю за проєктом Олександра Микуляка і Світлани Петрич.

Сьогодні приміщення колегіати, безперечно, є однією з найстаріших споруд в Івано-Франківську, давньому Станіславові. Тож запрошуємо на власні очі побачити його красу і велич.

Текст: Петро Гаврилишин
З польської переклав: Володимир Гарматюк