Австрійська поштівка, поч. ХХ ст. (Фото зі збірки автора)
Костел Аве Марія – одна з найвеличніших споруд у центрі Івано-Франківська, колишнього Станіславова. Сьогодні ми хочемо нагадати історію цієї святині та її долі в період після ІІ світової війни до сьогодення.
Костел стоїть на колишній вулиці Ґіллера (за радянських часів вона називалася Першотравневою, а сьогодні – Гординського). Це мурований з цегли і оштукатурений храм, пресбітерій якого орієнтовано на південний захід. Її нава має три прогони і нижчий та вищий за неї однопрогонний пресбітерій, замкнений в трикутник. З північного боку наву увінчує вежа, квадратова в основі та з ґанком у нижній частині. По боках пресвітерію знаходяться прямокутні приміщення захристя і скарбниці.
Внутрішня частина нефа виділяється пілястрами, що підтримують антаблемент. Аркада склепіння напівкругла. Склепіння дзеркальне з гранями. Вікна в нефі та пресвітерії прямокутні, замкнені півколом, оздоблені зсередини. Фасад опирається на кам’яний фундамент. Трифазний фасад з двоповерховою, трохи заскленою вежею на осі.
У літературі зустрічаються різні дати спорудження костелу Матері Божої Неустанної Помочі в Станіславові – 1903, 1903-1905 та 1907 рр. Це можна пояснити тим, що будівництво тривало довго. Костел на мапі міста з’явився вже в 1904 році, а робота над ним завершилася у 1908 р. Тоді у 23 номері „Кур’єра Станіславовського” з’явилася інформація, що „автором зовнішнього вигляду костелу Аве Марія є Феліціян Байан”. Церква була гімназійним храмом. Є дві версії походження народної назви костелу: від напису „Ave Maria” над входом або від такого ж напису на підлозі храму.
Костел Аве Марія є типовим прикладом пізньої історичної релігійної архітектури початку ХХ століття. Оригінальний проєкт, можливо, Тадеуша Обмінського, відомий з листівки, показує будівлю з чіткими неоготичними рисами на хрестовому плані з високою вежею на стику нефа і трансепта. Зрештою, стиль будівлі поєднав у собі неороманські, неоготичні та сучасні елементи. З цитованої вище преси знаємо, що автором „зовнішнього вигляду” був Феліціян Баян (1865-1914). А це, схоже, означає, що автором решти елементів будівлі був інший архітектор. Баян також є автором значно більшого костелу Святого Юзефа у Станіславові, що має подібний стиль.
Інтер’єр костелу до Другої світової війни (Фото зі збірки автора)
Церковний двір відокремлений від тротуару сітчастою огорожею на невисокій бетонній стіні, увінчаній карнизом. На осі фасаду – брама з подвійною кованою решіткою, встановлена на двох квадратних стовпах, прикрашена двома аркадними панелями та увінчана карнизом.
Отець Леслав Єжовський, який деякий час жив у Станіславові, так згадував про костел, пов’язаний з його дитинством:
„Другий костел – після вірменського – який я найкраще пам’ятаю з дитинства, називався Аве Марія і стояв на вулиці Ґіллера, що відходила вбік від вулиці Липової, на огородженій трав’янистій місцевості. Його ім’я повторювало напівкруглий напис на стіні над входом. Це була, швидше, маленька, однонефна, доволі велика каплиця, а не костел, яка нічим особливим не вирізнялася ні архітектурно, ні в оздобленні. Якби не вежа спереду, її було б складно помітити серед вуличних будівель. На відміну від інших станіславівських храмів, у Аве Марії не було дзвонів. Лише перед самими богослужіннями лунала невеличка сигнатурка.
Оскільки з дому нам було найближче до Аве Марії, ми ходили на травневі служби та інші богослужіння туди. Коли я почав ходити до школи ім. Чацького, я був зобов’язаний як учень відвідувати недільні богослужіння у тому костелі, який був розташований біля нашої школи. Хоч ми постійно там були, але не ходили до сповіді. Можливо, тому, що там було мало сповідалень. Ми ходили сповідатися щокварталу, як це тоді було прийнято, у парафіяльний храм”.
А ось так отець Леслав Єжовський описував інтер’єр костелу:
„Головний вівтар і пресвітерій Аве Марії мали елементи, виготовлені з темного дерева із зображенням Матері Божої Неустанної Помочі. На напівкруглому торці передньої стінки святині був широкий рівносторонній хрест із терновим вінцем на ньому та вузька мереживна фіранка, що овально відділяла його від нефу. Два бічні вівтарі, вже в нефі, по обидва боки пресвітерію, виглядали дуже скромно. Стіл був накритий скатертиною, над ним образ або статуя.
На хорах з дерев’яною балюстрадою не було органу. Його заміняла фісгармонія. Грав на ній директор нашої школи, Станіслав Гайковський. А коли він не міг, його заміняв учитель пан Бричковський, який, щоправда, не мав таких здібностей, як директор. Головним у костелі був отець Барґ, катехит учительської семінарії, допомагали йому інші шкільні катехити. Богослужіння в Аве Марії були незабутніми. Я охоче їх відвідував”.
Сучасний вигляд костелу, тепер Дім молитви євангельських християн баптистів (Фото: Данута Стефанко)
У 1939 році в костелі проведено електрику. Того ж року засновано церковний комітет для відновлення інтер’єру з доктором В. Копачинським та о. Мар’яном Берґом на чолі. „Розглянувши різні пропозиції та плани”, комітет затвердив проєкт художника, проф. Еміліана Дубрави зі Станіславова.
За невідомих обставин образ Матері Божої Неустанної Помочі був привезений до костелу, швидше за все, з Риму. Посвячений Папою Пієм X, він вважався чудотворним.
У 1946 році станіславівський катехит, о. Мар’ян Берґ перевіз цей образ до Поляниці Здруй, де його встановили у бічному вівтарі місцевого костелу. Після Другої світової війни костел закрили. Фісгармонію перевезли до Ропчиць, а потім, у 1950-х роках, до Нового Брусна в Підкарпатському воєводстві. На жаль, доля решти предметів, включаючи монстранцію, келихи та чаші, невідома.
Якийсь час у храмі був спортивний зал. А у 1980-х роках працювала танцювальна студія народного танцю для дітей.
У 1989 році будівлю костелу передали баптистам та відремонтували.
Текст: Петро Гаврилишин
З польської переклав: Володимир Гарматюк
