Фото: jagiellonia.org

„Пошук абсолютно нових політиків у галузі культури чимось нагадує події в Польщі, оскільки ми також маємо подібний досвід. Я думаю, що в Україні ми можемо очікувати появи нових, раніше невідомих діячів на політичній арені”, – з доктором наук Пьотром Косцінським, експертом з міжнародних справ, викладачем Академії фінансів та бізнесу „Vistula” розмовляв Домінік Щенсни-Костанецький.


„Ми говоримо в той час, коли весь світ бореться з пандемією коронавірусу. Однак, схоже, на цей час Україна має більш серйозну проблему. Росіяни мобілізують сухопутні війська, повітряні сили, а також флот – і все це на кордонах нашого південно-східного сусіда. Ми маємо справу з підготовкою до війни чи лише з проявом сили?”, – Домінік Щенсни-Костанецький, журналіст, публіцист.

„Це, безумовно, демонстрація сили. З одного боку, Володимир Путін хоче показати своїм співвітчизникам, що він не залишить росіян на Донбасі, і що він буде говорити з Україною з більш міцної позиції. З іншого боку, він хоче довести Заходу, і особливо американцям, що він є переможцем у можливому протистоянні з Україною; що Захід повинен взяти його до уваги. Путін навряд чи є стратегом, але він має підготовлені плани на будь-який випадок – тож, якщо виявиться, що війна може бути для нього вигідною, він нападе”, – Пьотр Косцінський, польський журналіст, політолог, аналітик, громадський активіст.


Домінік Щенсни-Костанецький:

Це була б операція на Донбасі, спрямована на повний контроль над російськомовним простором, який Путін вважає тимчасово під контролем „фашистів у Києві”? Чи можливо тут йдеться про те, як говорить один з американських командирів, щоб відрізати Україну від Чорного моря, ефектно окупуючи, наприклад, „перлину” цієї водойми – Одесу? Ми також знаємо, що серед кораблів, направлених Москвою до Чорного моря, є катери-амфібії, або, простіше кажучи, десантні катери.

Пьотр Косцінський:

Не виключено, що Путін хотів би приєднати до Росії цю частину Донбасу, яка тепер знаходиться під російським контролем, двох самопроголошених республік – Донецької та Луганської народних республік. Якби він вирішив піти далі, можливо, захопив би територію, що з’єднує Крим з іншою частиною світу, що дозволило б відновити подачу води на півострів. Але чи був би він готовий піти на масштабнішу війну? Це було б надзвичайно дорого – як у фінансовому, так і в політичному плані.

Домінік Щенсни-Костанецький:

Дійсно, ми завжди рухаємося у сфері здогадування. Існує теорія, також популярна в Україні, що насправді найважливішою метою нинішнього „розгинання м’язів” (якщо вона на цьому закінчується) не є демонстрація проти американців, а пропагандистський наступ напередодні двох важливих дат – річниця 9 травня і вибори до Державної думи. Іншими словами, Росія розрахувала фактичну діяльність для внутрішнього, а не зовнішнього використання. Водночас, безумовно, граючи на носі американцям, але скоріше користуючись нагодою.

Пьотр Косцінський:

Очевидно, що Кремль хоче показати росіянам, що він контролює ситуацію. Усередині країни немає можливості проведення видовищних акцій, це не покращить економічну ситуацію, не покращить умови життя суспільства – тому може лише продемонструвати успіх у діяльності на міжнародній арені. Крім того, загроза війни сприяє мобілізації суспільства – і врешті-решт підтримка Путіна, хоча і досі залишається високою, зменшилась. Особливо це стосується молоді.

Домінік Щенсни-Костанецький:

З іншого боку, за словами полковника української розвідки, до 20 квітня росіяни мобілізують близько 110 тис. солдатів. Зараз ця кількість оцінюється в 90 тис. Зрештою, це може бути до півмільйона, проти чого Україна може протиставити 300 тис. в основному досвідчених солдатів з високою мораллю. З мого висновку виникає питання про те, наскільки високим є фактор ризику в цьому випадку, що ситуація в якийсь момент вийде з-під контролю, наприклад, внаслідок надмірного „завзяття” російських командирів?

Пьотр Косцінський:

Ризик у таких випадках завжди високий, але я також вважаю, що вся операція проводиться під суворим наглядом Путіна. Так було з російськими операціями в Сирії – ретельно спланованими та добре реалізованими. Дійсно, тут абсолютно невизначеним фактором є сили „сепаратистів” Донбасу, але військові частини обох „республік” також перебувають під командуванням російських офіцерів. Я думаю, що Путін поставив собі кілька цілей і буде їх реалізовувати в міру розвитку ситуації.

Домінік Щенсни-Костанецький:

Зрозуміло. Зараз я хотів би перейти від дво- (багато-) побічного контексту до внутрішньої політики України. Володимир Зеленський незабаром буде президентом два роки. Підтримка, яку він отримав у другому турі виборів 2019 року (близько 75%), залишилася в минулому, але навряд чи це дивно. Суспільство нетерпляче і втомлене: ковід, війна на Сході, олігархічна система суспільно-політичних відносин... Прикладів багато. В той самий час, згідно з недавнім опитуванням „Української правди”, якби президентські вибори проходили зараз, Зеленський, мабуть, увійшов би до другого туру, в якому – що важливо – він переміг би всіх можливих контркандидатів: Порошенка та Тимошенко, які відомі полякам, а також одного з лідерів проросійської партії, Юрія Бойка. Якщо у війні з Росією не буде катастрофи, Зеленський залишиться з нами довше?

Пьотр Косцінський:

Все залежить від його подальших дій. Зеленський був обраний голосами людей, які хотіли показати свій спротив діям практично всього українського політичного класу – голосами людей, які бажали змін – звичайно, змін на краще. На жаль, він виявився погано підготовленим і набагато гіршим за персонажа, якого створив у серіалі „Слуга народу”. До його партії, створеної поспіхом, увійшли здебільшого випадкові люди. Але важко вибрати між Зеленським та відомими політиками, які раніше не досягли жодного разючого успіху. Можливо, з’явиться хтось новий?...

Домінік Щенсни-Костанецький:

Можливо є хтось подібний на горизонті?

Пьотр Косцінський:

Здається, ще ні. Хоча вони й з’являються – для деяких надією був Святослав Вакарчук, вокаліст групи Океан Ельзи, але він не мав успіху. Пошук абсолютно нових політичних діячів у галузі культури чимось нагадує події в Польщі, оскільки ми теж маємо подібний досвід. Я думаю, що в Україні можна очікувати появи нових, раніше невідомих постатей на політичній арені.

Домінік Щенсни-Костанецький:

Вакарчук здавався „маркетинговим продуктом” – трішки недоречний термін – близьким до Зеленського в тому сенсі, що раніше він не був професійним політиком, а шоуменом, хоча і з дещо іншою спеціалізацією. Лідер Океану Ельзи, мабуть, розчарував багатьох, відмовившись від мандату у Верховній раді. Що за лідер, про якого можна сказати, що дезертував?

Пьотр Косцінський:

Я наводжу його як приклад. Справа не в ньому безпосередньо, в Україні можна спостерігати наполегливі пошуки авторитета, наприклад у сфері культури, котрий міг би увійти в політику та запропонувати щось нове, краще – і не боротися між тими самими людьми роками.

Домінік Щенсни-Костанецький:

Мене завжди смішило порівняння Зеленського та Рейгана. Перший навіть не торкався політики до 2019 року, тоді як американський лідер кілька років працював губернатором Каліфорнії. Порівняння з Головнею у Польщі мені здається ближчим. Ми можемо побачити кілька подібностей: в обох випадках це медіаособа, відносно молода людина, яка залишається поза чинними партійними структурами, обіцяючи вихід із замкнутого кола поточної політики, переконлива, активна в соціальних мережах. Ми вже маємо справу з феноменом „відкриття професії політика” по обидва боки Бугу і чи можна, враховуючи дивовижний успіх Трампа і нині його швидке зникнення, сплести сценарії розвитку політичного життя у нашій частині світу? Іншими словами, чи не злегка аномальна надія шукати політиків поза нею не закінчиться так само раптово, як і почалася?

Пьотр Косцінський:

Зеленський – це поєднання Ревінського, Кукіза та Головні... Йому дуже далеко до Рейгана. У серіалі він зіграв роль неймовірно симпатичного вчителя, який несподівано став президентом. Я хотів би мати таких політиків у Польщі! Якщо партійні структури скріплені між собою, і ви можете постійно бачити одні й ті самі обличчя, і ніяких позитивних наслідків від їхніх дій, навряд чи дивно, що люди хотіли б когось іншого. При всій повазі до Юлії Тимошенко, скільки разів можна балотуватися в один і той же кабінет?! В Україні помітний також негативний вплив олігархів на політику – у попередні парламентські терміни було легко виявити зв’язки принаймні половини депутатів парламенту з конкретними олігархами. Українському суспільству це набридло.

Домінік Щенсни-Костанецький:

І це навряд чи дивно! На завершення, я хотів би запитати про ковідну ситуацію, яка склалася в Україні. Зараз там вакцинують Covishield, тобто AstraZeneca, яка виробляється за ліцензією в Індії. У квітні та травні очікується поява мільйона нових вакцин, включаючи Pfizer, яка вважається однією з кращих. Уряд планує домогтися колективного імунітету до кінця року. Це реально?

Пьотр Косцінський:

Коли ми говоримо [15 квітня – примітка ред.], в Україні виконано 404 тис. вакцин, і лише п’ятеро людей отримали дві дози! Це драматична ситуація. І я боюся, що українська служба охорони здоров’я не зможе раптово вакцинувати сотні чи тисячі людей на день. Це – окрім напруженості у відносинах з Росією – сьогодні є найбільшою проблемою України.

Домінік Щенсни-Костанецький:

Однак, як я розумію, ми тримаємо кулаки, щоб тенденція змінилася.

Пьотр Косцінський:

Звичайно – і це теж наша справа! Ми межуємо з Україною, багато громадян України приїжджає до Польщі працювати, а також там є багато корінних поляків, які підтримують постійні контакти зі своєю батьківщиною. З нашої точки зору, стабільна, успішна та здорова Україна всім нам необхідна!

Домінік Щенсни-Костанецький:

Тож емоційний фактор переплітається з прагматичним. Дякую за розмову.

Джерело: jagiellonia.org
З польської переклав: Артур Сойка

Партнери

Співпраця

Медіапартнери

Kancelaria Prezesa Rady Ministrów

Проєкт підтримує Канцелярія голови Ради міністрів Республіки Польща в рамках конкурсу полонія та поляки за кордоном 2021

Fundacją Wolność i Demokracja

Проєкт „Професійні медіа в Україні 2021-2022” реалізує Фонд „Свобода та демократія”


Матеріал містить лише погляди автора/ів і не може бути прирівняний до офіційної позиції Канцелярії голови Ради міністрів Республіки Польща

Up