Льолек з Вадовіц
Кароль Юзеф Войтила народився 18 травня 1920 року у Вадовіцах, в сім’ї Кароля Войтили і Емілії Качоровської. Його вірним і близьким приятелем був старший брат Едмунд, з яким Кароль іноді грав у футбол і часто розмовляв. Батько майбутнього папи служив у польському війську до 1927 року, а мама доглядала за домом, який знаходився тут же, біля вадовіцького костелу. Це сильно вплинуло на духовний розвиток Кароля. Батьки також від наймолодших років виховували його в дусі християнської віри і любові.
В дитинстві Войтилу найближчі часто називали Льолеком. Його мама також говорили: „Побачите, мій Льолек колись буде великою людиною”. На жаль, мама Караля померла дуже рано, коли йому було 9 років. Його батько після смерті дружини оточив сина особливою любов’ю і перебував поряд у його шкільні роки.
У книжці „Дар і таємниця”, виданій у 1996 році, Йоан Павло ІІ так згадував свого батька:
„Я щодня мав нагоду спостерігати за його життям, і було воно мало не аскетичним. Він мав військовий фах, а коли овдовів, воно стало ще більше схожим на постійну молитву. Не раз, прокинувшись серед ночі, я заставав свого батька на колінах, як на колінах я бачив його завжди у парафіяльному костелі”.
Наступною великою втратою в житті Кароля Войтили стала смерть старшого брата Едмунда через два роки після смерті матері. Лікар за фахом, Едмунд працював у дитячій лікарні в Кракові, а потім в Бєльську, де підхопив скарлатину. Кароль залишився з батьком один у віці 12 років. Старший Войтила прагнув виховати сина порядною людиною. У формуванні характеру Кароля він опирався на три важливі складові: костел, школу і театр.
Войтила покинув Вадовіце разом з батьком у 1938 році, поїхавши вивчати полоністику до Кракова.
Від полоністики до семінарії
Через початок ІІ світової війни Кароль Войтила перервав навчання у Ягеллонському університеті. В 1941 помер його батько. Через рік Войтила починає навчатися в підпільній Метрополичій вищій духовній семінарії у Кракові.
1 листопада 1946 року приймає капеланське свячення. Того ж року виїхав до Рима, аби навчатися в Папському університеті святого Хоми Аквінського. Там впродовж двох років зокрема досліджував питання віри святого Йоана Хрестителя. Докторське звання здобув у Ягеллонському університеті.
Повернувшись до Польщі, як вікарій і катехит був скерований до парафії в Неговичі. Однак невдовзі був переведений до парафії св. Флоріана у Кракові. Там багато часу присвятив роботі з дітьми, зокрема з молоддю. Також познайомився там з групою студентів, з якими заприятелював. Цьому також сприяло спільне захоплення мандрівками в гори і контакти з природою. Вони часто організовували піші мандрівки в Бескиди або Бещади і сплави на каяках, а взимку їздили на лижах.
В 1951 році о. Войтила взяв на два роки академвідпустку, під час якої працював над дисертацією на теологічному факультеті Ягеллонського університету. У 1953 році о. Войтила здобув звання доктора наук. Викладав у Митрополичій духовній семінарії та в Ягеллонському університеті у Кракові.
В 1954 році майбутній Папа Римський почав працювати на філософському факультеті Любельського католицького університету, де викладав теорію та етику аж до 1978 року.
1958 року був призначений єпископом-помічником, пізніше ж, в 1964 році став наймолодшим, 43-річним, єпископом у світі. Відтоді почав відвідувати парафії, монастирі, а також розпочав процес канонізації сестри Фаустини Ковальської. Далі, у 1967 році, за рішенням папи Павла VI був номінований на кардинала.
16 жовтня 1978 року кардинал Кароль Войтила був обраний папою і отримав ім’я Йоан Павло ІІ. Був першим поляком, якого обрали главою Петрового престолу.
Пілігрим світу
Впізнаваною рисою папської діяльності Йоана Павла ІІ були численні паломництва. Папа зустрічався з мільйонами віруючих і невіруючих по всьому світу. Змінював життя тих людей, зміцнюючи їхню віру, надію і любов. За час свого понтифікату Йоан Павло ІІ здійснив 104 міжнародні паломницькі виїзди, відвідавши 129 країн на всіх континентах. Проповідуючи слово Боже по всьому світу, він здолав загалом 1,5 млн км. У червні 2001 року папа відвідав також Україну. Для самого Святішого Отця перебування в Україні мало велике значення як своєрідне виконання великого проєкту в галузі розбудови Європи, яка мала дихати обома своїми легенями – східною і західною. Про візит папи поляка до своїх сусідів і друзів можна буде прочитати у нашій наступній статті.
У 1979 році папа вперше прибув на свою Вітчизну з папським візитом. Цей візит дуже непокоїв комуністичну владу тодішньої Польщі, навіть були спроби не допустити папського візиту. Однак вона була невдалою. А під час однієї з проповідей папа промовив пророчі слова, які дали полякам надію і стали натхненням у боротьбі з комунізмом.
„Молю я, син польської землі, а разом з тим, я, Йоан Павло ІІ, папа. Молю з усієї глибини цього Тисячоліття, молю напередодні Зіслання Святого Духа, молю з усіма вами: Нехай зійде Твій Дух! Нехай зійде Твій Дух і відновить образ землі. Цієї землі!”
1979 рік став також роком публікації першої з чотирнадцяти енциклік, тобто звернень Йоана Павла ІІ до віруючих.
Повний надії та ентузіазму перший період понтифікату папи зупиняє замах на Йоана Павла ІІ 13 травня 1981 року, в день річниці об’явлення Пресвятої Богородиці у Фатімі. Під час зустрічі з людьми на площі св. Петра в Римі Йоан Павло ІІ був поранений турецьким терористом Алі Агджею. Важко пораненого папу вдалося врятувати. Через рік Йоан Павло ІІ їде до Фатіми подякувати Матері Божій за порятунок.
В 1983 році Йоан Павло ІІ поспілкувався з ув’язненим і засудженим на довічне покарання терористом Алі Агджею і простив його. Також папа клопоче про те, аби дожиттєве ув’язнення було пом’якшено.
Одією з важливих ініціатив, започаткованих Йоаном Павлом ІІ, були Світові дні молоді, які вперше відбулися в Римі у 1984 році. Ця ініціатива живе досі.
Наприкінці січня – початку лютого 2005 року стан здоров’я папи почав поступово погіршуватися. Віруючі почали збиратися і молитися на площі св. Петра, в єднанні з папою. Йоан Павло ІІ відійшов до дому свого Отця 2 квітня 2005 року. Під час похорону віруючі тримали транспаранти з написом „santo subito!”, тобто, святий вже зараз.
Йоан Павло ІІ був канонізований своїм наступником папою Бенедиктом XVI у 2011 році, а у 2014 році папа Франциск оголосив папу поляка Святим католицької церкви.
Папа, який стрибав на лижах
Крім любові до Христа, людей і Церкви, Кароль Войтила, а згодом Йоан Павло ІІ, сьогодні святий, також захоплювався спортом, особливо лижним, і футболом, туризмом, літературою та театром. Варто зазначити, що він був відданим фаном двох дошок, на яких залюбки шугав схилами Польщі та Європи, а в молодості навіть стрибав на аматорських трамплінах.
Як ми вже раніше згадували, здійснюючи свою душпастирську та викладацьку діяльність, о. Кароль Войтила подружився з групою молоді, з якою він регулярно організовував гірські мандрівки, сплави на каяках або їзду на лижах. Молодь не раз підкреслювала духовну цінність цих мандрівок, які були своєрідною формою відновлення. Траплялося, що отець відлучався від групи на приватну молитву і самозаглиблення. Про своє захоплення горами він говорив так:
„Скільки б я не бував у горах і не насолоджувався гірськими виднокраями, щоразу дякую Богу за величність і красу створеного ним світу. Я дякую Йому за Його власну красу, якої всесвіт є наче відображенням, яке здатне захопити чутливі душі і пробудити до вшанування Божої величі. Гори – це не тільки гарні краєвиди, якими можна захоплюватися, але й своєрідна школа життя. Ми вчимося тут долати труднощі, йдучи до мети, взаємодопомоги у важкі хвилини, разом насолоджуватися тишею, усвідомлювати власну мізерність на тлі маєстату і гідності гір”.
Кароль Войтила пішов на полоністику через любов до писаного слова. Оскільки сам писав поеми і п’єси. Свої твори він писав під літературними псевдонімами: Анджей Явень, Пьотр Ясень, а з 1961 року Станіслав Анджей Ґруда. Його роботи регулярно з’являлися в католицькій пресі.
Пишучи драми, він також продумував можливість їхньої сценічної та театральної адаптації. Театр був захопленням Кароля Войтили з ранньої молодості, адже свого часу він мав відношення до аматорського шкільного театру. В 1941 році разом з Мечиславом Котлярчиком, театрознавцем і педагогом вони заклали підпільний Рапсодійний театр. Спектаклі театру показувалися передовсім у приватних помешканнях. Кароль Войтила грав у більшості вистав, зокрема, в „Королі Духу” грав роль Болеслава Сміливого, у „Весіллі” – Яська, а в „Панові Тадеуші” – отця Робака.
У книжці „Дар і таємниця” Йоан Павло ІІ написав:
„Зустрічі театру слова відбувалися у вузькому колі знайомих, запрошених гостей, які цікавилися літературою, і разом з тим „втаємничених”. Утримання в таємниці тих театральних зустрічей було життєво необхідним, оскільки в протилежному випадку нам загрожувала кара від окупаційної влади: найімовірніше – вивезення до концтабору. Мушу зазначити, що весь той театральний досвід глибоко врізався мені в пам’ять, хоча я й усвідомлював, що театр не був моїм покликанням”.
Безперечно, Йоан Павло ІІ був Людиною. Його любов і віра змінили серця багатьох людей, а наука про Ісуса вплинула на формування сучасного вигляду християнських цінностей. Святіший Отець був для багатьох людей зразком, учителем. Теплим і повним любові. Був особою, яка могла закликати до порядку. Давав надію скривдженим. Ламав всілякі бар’єри. Любив усіх без винятку і залишиться в нашій пам’яті.
Опрацювала: Данута Стефанко
Програма радіо CKPiDE:
