74 роки тому не лише захлинулося Варшавське повстання, своє мовлення закінчила і радіостанція „Блискавіца” – голос вільної столиці, яка через багато років була названа феноменом світового рівня.
4 жовтня 1944 р. долю Варшавського повстання було вже визначено. Через 63 дні героїчних боїв підписано акт капітуляції. Це означало і кінець збройного протистояння, і протистояння словесного. Комендант повстанської радіостанції – Ян Ґеоґіца „Ґжеґожевіч” не мав вибору. Того ж дня розбив молотком передавач станції, аби він не потрапив до рук ворога. Цей переломний момент надовго закарбувався у пам’яті тих, хто його творив. - Майже весь персонал „Блискавіци” плакав, ніби після втрати когось близького, хто загинув через 63 дні повстання, – згадує Роман Кітцнер – співтворець „Блискавіци”.
А що ж було з радіостанцією раніше? З упевненістю можна сказати, щ обуло непросто. Однак, аби належно розповісти історію „Блискавіци”, варто повернутися до 1943 р. Саме тоді Антоні Зембік „Бєґли” і Болеслав Друждж з Ченстохови власноруч створили передавач, яких на кілька днів до Варшавського повстання було перевезено до столиці. Початок боїв ускладнив його перевезення до визначеного місця. Радіостанція замокла і була майже цілковито знищена. Однак групі надійних техніків на чолі з Яном Ґеорґіцою „Ґжеґожевіч” вдалося її відремонтувати. Завдяки цьому 8 серпня 1944 р. залунали її перші слова: Увага! Говорить Блискавіца, радіостанція Армії Крайової у Варшаві на хвилі 32,8 i 52,1 метри. Це безперечно був довгожданий момент, якого чекала вся редакція станції, яка, як не дивно, складалася з двох окремих відділів. Військовим відділом управляло Бюро інформації і пропаганди Армії Крайової, а функції головного редактора виконував Станіслав Задрожни „Павліч”. Натомість цивільний відділ становило Польське Радіо, керівником якого був Едмунд Рудніцкі „Конопка”.
Програми обидвох редакцій не надто відрізнялися між собою. Передачі Армії Крайової зосереджувалися на повстанській боротьбі, однак мали також найсвіжіші повідомлення з країни і світу, крім того передавалися повідомлення керівництва держави. Велику увагу також приділяли трансляції патріотичних пісень і віршів заради того, аби підняти дух людей, які воювали за Варшаву. На хвилі Польського Радіо, окрім повідомлень щодо перебігу боїв у столиці, були також політичні новини, зокрема зосереджувалося увагу на промовах політиків, що діяли і в країні, і в еміграції. Дуже важливою була програма „Скринька пошуків”, яка надавала дорогу розшукувати зниклих.
Антоні Зембік „Бєґли”, творець повстанської радіостанції „Блискавіца”. Джерело: Музей Варшавського повстання
Однак, головною метою повстанської радіостанції було пробитися до іноземних слухачів. Це вдалося зробити 15 серпня, і, як згадує Ян Новак Єзораньський у своїй книжці „Кур’єр з Варшави”, це був один із найщасливіших моментів у діяльності „Блискавіци”. З того дня детально описували те, що діялося у Варшаві, але передовсім просили про довгождану допомогу. Загалом англійською мовою було зроблено близько 77 передач, які готував згадуваний Єзьораньський та Адам Трушковський „Томіцкі”. Завдяки цьому пізніше в програмах BBC заявили, що „Блискавіца” була винятковим явищем, оскільки був то „перший і єдиний у тій війні випадок, аби з окупованої держави просто з поля бою транслювалися радіопрограми.
Також варто згадати про труднощі, з якими довелося боротися „Блискавіці”. Через затяжні бої, пожежі і бомбардування міста, працювати доводилося у надзвичайно складних умовах. Про це свідчить хоча б той факт, що кілька разів змінювалося розташування станції. Спершу це був будинок ПОК (Поштової ощадкаси) на розі Ясної і Свєнтокшиської, потім приміщення ресторану „Adria” (вул. Монюшки, 10), далі приміщення колишнього радянського посольства (вул. Познанська, 15), а зрештою – Публічна бібліотека по вул. Кошиковій, 26.
Наступною проблемою було невисоке покриття варшавської аудиторії. Справа в тому, що люди мали дуже мало радіоприймачів, які було конфісковано німцями одразу в 1939 р. Звісно, що незважаючи на заборону окупаційної влади, їх переховували, однак, побоюючись за власне життя, ризикували не всі. Брак електропостачання та загалом чимраз гірша ситуація у Варшаві безперечно не сприяли слухачам. Цей факт також негативно впливав на психіку персоналу „Блискавіци”. Однак вони не здавалися, і до останніх днів Повстання приготували для земляків 122 передачі.
Технічне обслуговування повстанської радіостанції „Блискавіца” на вул. Монюшки. Джерело: 1944.pl
Одна з останніх проголошувала: „За свободу двох останніх місяців після п’яти років неволі ми віддали все, що мали. (…) О брати, вояки, в польській армії на сході і на заході, і в польській армії на півдні, всі ті, хто як і ми вільні, воюєте за свободу всіх поляків, знайте – у Варшаві кривавляться від болю серця, від болю нової, чергової неволі.” – (30 вересня 1944 р., 9.45 год.)
Варто також підкреслити, що діяльність повстанської радіостанції була дуже важливою для людей, які воювали у Варшаві. Про це свідчать хоч би слова одного з повстанців – Вєслава Невецького „Когута”, який виконував функції зв’язкового у Групі АК „Хоробрий II”, що вела бої у Північному Середмісті: З огляду на завдання, які я виконував, я міг слухати її лише від випадку до випадку, однак, як на мене, це була радіостанція вільної Польщі, яка виконувала дуже важливу місію. Зверталася до цивільних людей, аби вони не здавалися, а також вона позитивно впливала на нас – повстанців і ми дуже тішилися її передачам.
Неймовірним фактом є також те, що в серцях людей, які її чули або творили, вона залишилася назавжди. - Неодноразово ми сміялися дома, що життя Романа закінчилося на „Блискавіци”, бо він завжди про неї згадував – розповідає Ірена Горбан – близький член родини інж. Романа Кітцнера – співтворця „Блискавіци”.
Текст: Віолета Врубель
Переклад з польської: Володимир Гарматюк
Радіостанція „Блискавіца” була унікальним і захоплюючим явищем, тому я також вирішила описати її діяльність у своїй магістерській праці, яку готую, як студентка журналістики і суспільної комунікації Вармінсько-Мазурського університету в Ольштині. Під час досліджень виявилося, що історію цієї виняткової станції вже досить детально описано, зокрема у книжці проф. Мацея Юзефа Квятковського під назвою „Говорить Повстанська Варшава: Дні повстання в передачах Польського Радіо і німецьких документах”. І все ж мені було цікаво дослідити, як вона збереглася у пам’яті повстанців. За допомогою акції „BohaterON” мені вдалося сконтактуватися з учасниками повстанської боротьби. Я була здивована тим, що на моє прохання про зустріч відгукнулося 90 повстанців. Їх спогади особливі і мають величезну цінність. Стаття лише при відкриває завісу, а все решта з’явиться в магістерській праці, яка стане вінцем моїх досліджень.
