Державний устрій Речі Посполитої обох народів був одним із найпрогресивніших у тогочасній Центральній Європі. Схожий, напевно, мали Британія та Венеція. В країні був король, однак він не був абсолютним монархом, хоча б тому, що не міг мати власного війська. І це, зокрема, був закон, передбачений доктриною свободи Польщі того періоду.

Про це розповів д-р наук Адам Перлаковський з Інституту історії Ягеллонського університету (Республіка Польща) на черговій лекції із циклу „Зустрічі з історією у 100-ліття Незалежності Польщі”, організованому Центром польської культури та європейського діалогу в Івано-Франківську.

Звісно, що свобода і її правила в Речі Посполитій обох народів суттєво відрізнялися від тих, якими вони є сьогодні, що, зрештою, не дивно, бо змінилися часи і країни. Наприклад, не відомо, якими були свободи інших суспільних прошарків, зокрема, селян, чи міщан.

Д-р Адам Перлаковський говорить, що оскільки хроніки переважно писалися при дворі шляхти, то науковці мають можливість досліджувати саме ті документи. І все ж свобода ця була тоді основою, на переконання шляхти, основою існування держави.

- Попри те, що її частка становила тільки незначну частину суспільства (бл. 8%), що населяло територію держави, її вважали найбільшим благом, що відрізняло Польщу від інших європейських держав, у яких домінувала сильна королівська чи княжа влада, – говорить пан Адам Перлаковський. - Основою шляхетської свободи були привілеї, що надавалися можновладцями лицарству, а потім шляхті, практично вже з XIV ст. І ця свобода буде не тільки „правом”, але й обов’язком.

Шляхта була зобов’язана всіляко цю свободу боронити. В тому числі і зі зброєю в руках. Загинути у битві за свободу було найвищою честю шляхти. Свобода могла набути ідеальної форми лише в державі з республіканським устроєм, що в ранній новий період (XVI-XVIII ст.) також означало монархію. У складній управлінській ситуації Речі Посполитої (федеративної аристократичної монархії) свобода була цінністю, яку треба було берегти будь-якою ціною як від внутрішніх загроз (володар, що прагнув абсолютної влади), а в XVIII столітті від зовнішніх загроз (сусідів).

Під кінець існування Речі Посполитої в результаті змін, пов’язаних із розвитком філософської думки і політичної освіти, доктрина свободи набуває нового змісту. Виникає бачення вільного народу, залежного лише від власної волі, такого, що має цивільні права і вплив на керування країною. У цій ситуації народом не вважали вже лише якусь одну його верству, а всіх, хто був у Речі Посполитій.

Зустрічі з історією у 100-річчя Незалежності Польщі відбуваються за підтримки Генерального Консульства Республіки Польща у Львові та Фундації „Допомога полякам на Сході”, співфінансовані в рамках здійснення опіки Сенату Республіки Польща над полонією і поляками за кордоном.

Більше на тему доктрини свободи в Речі Посполитій обох народів можна також послухати в розмові з д-р наук, паном Адамом Перлаковським у радіо CKPiDE.

Текст: Володимир Гарматюк

Фото: Володимир Гарматюк