До війни Станиславів не був українським містом. І навіть польським, як деякі вважають. Хоч і перебував у складі ІІ Речі Посполитої. Станиславів був – за кількісним складом етнічних його мешканців – містом єврейським. Здивовані? Але такі факти. Дані перепису населення. І таких цікавих, а водночас дивних речей багато. Почути про них можна було на черговій, вже третій Міжнародній науковій конференції „Станиславів та Станиславівщина в 1918-1923 роках. Політика – Військо – Господарка – Адміністрація”.

Коли вперше в сучасному Івано-Франківську, колишньому Станиславові, втілювалася ідея наукової конференції, яка б згуртовувала дослідників історії того міста та його околиць, її організатори навіть не сподівалися, що матиме вона такий резонанс, успіх і зацікавлення.

Історією окремих міст і малих територій, каже директор Наукової бібліотеки Національного прикарпатського університету ім. Василя Стефаника, кандидат історичних наук Петро Гаврилишин, українські вчені в широкому сенсі цікавилися мало. Переважно, каже науковець, цікавляться і досліджують історію більших територіальних частин – земель, областей, історичних територій. Тому з цього погляду така міжнародна конференція, де збираються дослідники з України та Польщі, та присвячена одному місту і його околицям, є дуже цікавою і цінною.

На першу конференцію, яка тривала всього два дні, пригадує її ідейний натхненник, Адам Останек, доктор гуманітарних наук, ад’юнкт Інституту організації та управління факультету кібернетики Варшавської військово-технічної академії, прибуло заледве двадцятеро учасників. Не було багато і тих, хто хотів би послухати доповідей. Сьогодні кількість науковців, що беруть участь у конференції, зросла до 50, а їхні доповіді, виголошені під час наукових дискусій, опубліковано у збірниках рефератів, причому друга конференція вмістилася у двотомник. Історія Станиславова та Станиславівщини разом з народами, що тут проживали, не до кінця вивчена. Десятиліттями після 1945 року було заборонено говорити правду, а те, що говорилося, мало накинутий згори ідеологічний контекст.

- Ці спільні збірники праць стають поштовхом до того, що польські науковці звертаються до напрацювань українських науковців і навпаки, звісно, що українські місцеві дослідники можуть бачити, чим займаються польські науковці. Ще один ефект від такої співпраці – в тому, що з’являються докторські праці, які стосуються власне історії Станиславова, чого раніше, звісно, не було. Результатом конференції є те, що хтось побував на попередніх дискусіях, зацікавився темою, яку можна дослідити і написати наукову роботу, – говорить Адам Останек.

Метою цьогорічної конференції була спроба окреслення політичної і господарчої ситуації міста та регіону в період від закінчення І світової війни у 1918 р. до офіційного визнання в 1923 р. цих теренів Радою Амбасадорів як таких, що входять в склад ІІ Речі Посполитої. З огляду на факт, що ряд політичних подій потягнули за собою інші зміни, то в сферу дискусії потрапили такі аспекти як військо, управління, культура та інше.

- Важливо те, що конференція   спільною, що є два важливих партнери в місті Івано-Франківську: Центр польської культури та європейського діалогу в Івано-Франківську та Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника. І те, що ця конференція підготовлена разом, показує, що ми разом говоримо про цю історію. У нас є вже близько 50 науковців з обох країн, кожен з яких представлятиме своє дослідження, а також дискутуватиме про те, що варте дискусії. І це дуже тішить, що саме в такій формулі ця конференція відбувається. Бо відкривання історії міста Станиславова, міста на пограниччі культур, релігій, країн не лише 100 років тому, але й сьогодні вартує того, бо історія цього міста є фантастичною і її варто відкривати передовсім з наукового погляду, – підкреслив на відкритті конференції консул Рафал Коцот з Генерального Консульства Республіки Польща у Львові.

Конференція стосувалася справ не тільки українців та поляків, адже Станиславів та його регіон населяли тоді також представники і інших народів, зокрема євреїв, як я вже зазначив, німців та вірмен. Головною ідеєю проведення конференції є пропагування історії міста, якого вже нині немає, але воно все одно захоплює молодих науковців, які працюють над пізнанням минувшини  Станиславова.

- Ми не завжди маємо спільне бачення цієї історії, – сказав Андрій Загороднюк, доктор фізико-математичних наук, професор, проректор з наукової роботи Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. - І дуже добре, що цим питанням займаються науковці, які можуть підійти до нього неупередженно, без різних політичних амбіцій, і в результаті, сподіваюся, ми врешті отримаємо спільне бачення нашої спільної історії. І одним з наслідків цієї конференції буде таке бачення.

Окрім того, кажуть науковці українські, і з ними погоджуються науковці польські, саме в міжвоєнному двадцятилітті варто шукати ключів розуміння напружених, а подекуди дуже болючих сторінок українсько-польських стосунків у 40-х роках минулого століття. Про це говорить доктор історичних наук, професор Володимир Великочий. Його колега, Маріуш Кардас, доктор гуманітарних наук, ад’юнкт Факультету гуманітарних і суспільних наук Академії військового флоту ім. Героїв Вестерплатте у Гдині говорить, що краще дискутувати гостро за конференційним столом, ніж плодити стереотипи, які так полюбляють культивувати в суспільствах політики.

Період, який розглядали на цьогорічній конференції, кажуть науковці, настільки ж важливий в історії двох народів, як і складний, якщо йдеться про українсько-польські відносини. Бо з одного боку маємо спільну боротьбу українців та поляків проти більшовицької Росії, а з іншого – українсько-польську війну, яка стала наслідком бажання обох народів мати створити незалежні держави, а шляху іншого, ніж війна, знайдено не було. Тож ця конференція в 100-ліття спроб формування державності в обох країнах є добрим приводом для розмови про польсько-українські відносини не лише на міждержавному, але і регіональному рівні.

Особливістю цьогорічної Міжнародної наукової конференції „Станиславів та Станиславівщина в 1918-1923 рр.”, – каже директор Центру польської культури та європейського діалогу в Івано-Франківську, Мар’я Осідач, - є те, що 2018 рік є 100-літтям проголошення Західноукраїнської Народної Республіки та 100-літтям відновлення незалежності Польщі.

- Про цю конференцію знають вже не тільки в Україні, але й Польщі. Вона вже стає впізнаваною. Вважаю, що впродовж трьох років співпраці Центру, дослідниками історії міста Івано-Франківська (к. Станиславова), з’явилося багато міжнародних публікацій про його історію. Не може не тішити також те, що з’явилися вони й польською мовою. Бажаю, аби наші країни розвивалися, квітли і росли, а ми нашою працею нестимемо у світ ідею того, що ми маємо жити у співпраці, добрих стосунках, аби наступні сто років принесли нашим країнам тільки успіхи, – підсумувала директор Центру польської культури та європейського діалогу пані Мар’я Осідач.

Міжнародна наукова конференція „Станиславів та Станиславівщина в 1918-1923 роках. Політика – Військо – Господарка – Адміністрація” пройшла за підтримки Генерального консульства Республіки Польща у Львові і Фонду „Свобода та демократія” (Варшава). Проект співфінансований в рамках опіки Сенату Республіки Польща над полонією і поляками за кордоном.

Текст: Володимир Гарматюк

Фото: Олена Голобин, Володимир Гарматюк, Анджей Леуш, Соломія Плетеницька