Знати свої права і вміти ними користуватися – не модно, а необхідно. Дуже часто ми навіть не знаємо, на що маємо право, а якщо і знаємо, то не вміємо правильно його використовувати чи захистити. Трапляється також, що свої права люди ставлять вище за права інших. Розуміти ці речі, уникати наруги над іншими людьми, але й вміти захистити себе, а – не виключено, що й інших, – навчалися учні Івано-Франківська та Лодзі на тренінгу „Права людини вчора. Права людини сьогодні. Разом у Європі: усвідомлюючи минуле – відповідаємо за майбутнє. Польсько-український молодіжний обмін”.

Анжеліка Рощик, учениця Загальноосвітнього ліцею №26 ім. Кшиштофа Каміла Бачинського з Лодзі. Дівчина навчається в першому класі з біологічно-хімічно-математичним ухилом. Про курс з прав людини дізналася від своєї вчительки. І вирішила поїхати.

- У нас в школі на такі теми також говорять. Я вивчаю більш природничі дисципліни, а не права. Тому й зацікавилася. Хочу знати, які маю права, що маю робити в житті, які маю обов’язки, як громадянка Польщі, і взагалі на що маю право. Я дізналася, що маю багато прав, що кожен з нас має свою думку, кожен має право вибору. Але й маємо обов’язки, бо якщо маєш права, то мусиш також мати обов’язки.

З українськими містами, людьми, навіть їжею учні знайомилися на вулиці. Дуже тішаться, що в Івано-Франківську та Львові, де вони мали змогу побачити якісь цікаві місця, багато хто з перехожих розумів польську і навіть могли відповісти польською на питання.

Колежанка Анжеліки Сара Селуан каже, що навіть мала змогу поправлятися в українській мові. Три роки дівчина вивчала російську, а тут побачила, що схожі, хоч і різняться між собою. Крім того Сара знається на кирилиці. Дівчина вивчає математику, фізику та англійську.

Тут, в ЦПКіЄД в Івано-Франківську, під час занять в рамках тренінгу „Права людини” усвідомила, що досі помилково вважала, ніби права стосуються політики, юриспруденції. А насправді вони довкола нас, і постійно, каже дівчина, ми маємо з ними справу.

- Я хотіла побачити це все з практичної точки зору, бо теорію ми всі знаємо, зрештою можна відкрити текст в книжці чи інтернеті і прочитати. Але то написано доволі важкою мовою, не завжди розуміємо, про що йдеться. Крім того, написано коротко. А це дуже широкі поняття. Ми власне говоримо про ті речі, як треба розуміти ті чи інші права. Це мої перші такі заняття, де ми залучені в процес. Ми також пропонуємо своє розуміння прав, ми є авторами ідей. Я, наприклад, зараз маю іншу точку зору, бо спілкуючись з іншими учасниками занять, я більше всього зрозуміла і більш свідомо дивлюся на певні речі. Найважливіше – знати межі, не порушувати прав іншої людини.

Данута Грабовська, учениця української гімназії №1 також на семінарі. Дівчина каже, на семінарі цікаво. Тепер вона точно розумітиме, чи мають право батьки забороняти їй деякі речі. З одного боку така заборона є обмеженням прав дитини, але з іншого – спроба убезпечити дитину від негативних впливів і наслідків.

Заняття з прав людини особливі. Тут немає звичних шкільних нудних начитувань і записувань. Форма занять є альтернативною. Рух, колір, гра. І це найбільше подобається молоді, якій і в школі вистачає інформації сухої, яка погано запам’ятовується і швидко забувається. Не тримається голови.

Тож тренер Аґата Шмитка, яку запросили до ЦПКіЄД провести з підлітками заняття, побудувала їх в альтернативній формі. Щось розповідає, щось пишуть, але переважно все відбувається у вигляді гри. Учні входять в ролі і таким чином переживають емоції, отримують враження, розуміння того, що є правами людини, чому варто їх знати, і як їх боронити. А також – як не завдавати кривди іншим і як протистояти нарузі над іншими людьми.

Адже інтуїтивно кожен з нас знає, що має право на різні речі, може ними користуватися, але треба також давати можливість іншими користуватися їхніми правами. І часто права саме молодих людей бувають порушені. Вони самі говорять, що часто з прав, які їм належать, не можуть скористатися через молодий вік. А побувавши в шкірі інших людей, іноді в шкірі тих, кого вони самі ж можуть дискримінувати, молоді люди більше розуміють, що і як відбувається.

Якщо йдеться про дискримінацію, то ми дуже часто розуміємо її як дискримінацію іншої особи за ознаками раси (колір шкіри), національності, віку, статі, віросповідання, сексуальної орієнтації.

Але дискримінація має й інші виміри. Наприклад, підлітки у школі можуть знущатися над однолітками, які гірше за них одягнені чи з біднішої родини. І такі ситуації з учнями розігрує пані Агата Шмитка, яка до речі, також організувала школу драми. Це не театр, це школа психологічної підготовки, подолання криз. Там працюють з людьми – не тільки з молоддю – які не можуть подолати власних комплексів, не можуть побороти себе, не чуються впевненими в собі.

- Через різні завдання учасники мають можливість на мить „влізти в чужу шкіру”, пережити те саме. Вони самі, граючи сценку, можуть почути той страх, тож я глибоко переконана, що ті пережиті ними емоції в них залишаться. І в наступній такій реальній вже ситуації, де вони стануть свідками подібного діяння, вони легше зреагують, бо спрацює той запобіжник, що вони вже таке пережили, і вони скажуть „Стоп! Я не погоджуюсь із таким ставленням до іншої людини!” Часто буває так, що зокрема жертви мають нагоду у таких безпечних умовах, на заняттях, потренуватися у своїй поведінці, потренуватися, що робити. Як я скажу, як їм поводитися, це не спрацює. А якщо під час сценки вони зроблять той крок, скажуть потрібне слово, то в житті легше їм це вдасться. Я мала такі випадки, що люди плакали, коли на заняття їм вдавалося зробити те, що в житті вони боялися. Іноді буває, що виконавець наруги грає роль жертви. І вже він сам відчуває на собі безсилля, перевагу іншої людини, тиск. І я не раз мала справу з такими випадками, коли хтось наприкінці занять говорив, що вперше відчув, як це є, бути в чужій шкірі, я вже такого ніколи не зроблю, – говорить пані Аґата Шмитка.

Цей проект циклічний і відбувається вже вдруге. Основна його мета – окрім інформування молоді про її права та можливі форми їх захисту, – обмін між молоддю, спілкування.

- Це типовий обмін польсько-української молоді, під час якого вони обговорюють дуже складні теми: дискримінація, нетерпимість, національні та суспільні відмінності, еміграція, біженці. Вони намагаються на таких зустрічах ламати стереотипи. Усвідомлюють, що відмінність – це наша цінність, з якої кожен може взяти щось для себе. Крім того, цей рік є роком прав людини і ще роком прав жінок, тож ці теми також будемо обговорювати в рамках цього проекту, але вже під час другої його частини у вересні, в Польщі, – говорить пані Мар’я Осідач, директор Центру польської культури та європейського діалогу в Івано-Франківську, який спільно з Інститутом прав людини в Освенцімі і створив цей проект.

Проект підтримало Генеральне консульство Республіки Польща у Львові.

Текст: Володимир Гарматюк

Фото: Данута Стефанко, Соломія Плетеницька