13-14 березня у Жешові (Польща) відбулася подія, яку, можливо, мало хто в Україні й зауважив. Хоча стосувалася вона України безпосередньо. Зрештою, це не дивно. У нас сьогодні актуальними є дещо інші справи, інші пріоритети, головно характеру соціального. Тут аби до наступної виплати не підняли тариф людей більше цікавить, куди там до європейських форумів. Адже багато хто їх сприймає як зустрічі людей, які про щось говорять, але толку від тих розмов для широкого загалу небагато. На додачу зовнішньо-політичне тло, на якому відбулася ця подія, ставить більше питань, ніж дає відповідей. А між тим, власне відповіді намагалися шукати на ХІ Форумі Європа-Україна. Однак, як говорять учасники таких міжнародних зустрічей, сенс від них є, щоправда його видиме втілення – перспектива доволі далека і процес тривалий.
Форум Європа-Україна, починаючи з 2007 року, відбувається щорічно і є однією з ключових конференцій Інституту cхідноєвропейських досліджень, що є одним із головних його організаторів. Головною темою цьогорічного, одинадцятого Форуму було питання модернізації та розвитку потенціалу України, а також напрямок і темп запроваджуваних реформ.
Медицина, туризм, протистояння інформаційним війнам, звільнення від залежності від російського газу, протистояння гібридній війни Росії з цілим світом, реформа місцевого самоврядування, прикордонна і транскордонна співпраця, полегшення перетину кордонів, питання науки і навчання, євроінтеграція країн, що прагнуть стати частиною Європи, проблема співіснування в межах ЄС тих, хто вже з’єднався в Євроспільноту. Загалом кілька десятків панельних зустрічей, які відбувалися одночасно в різних аудиторіях. Доводилося обирати, іноді на шкоду одним темам, бо визначити пріоритети часом бувало доволі складно.
Потрапити на Форум цього разу пощастило делегації Центру польської культури та європейського діалогу в Івано-Франківську. Свою роботу в пленарних зустрічах – а було нас 5 осіб – ми побудували таким чином, щоби охопити якомога більшу частину запропонованих тем. По кожній з них можна би написати окрему статтю. Що, зрештою, найближчим часом і буде зроблено.
Зараз кілька головних штрихів, які вдалося витягнути у загальний висновок.
Україну в Європі не чекають з розпростертими обіймами і право на повноцінне партнерське співробітництво в європейській спільноті Україні ще довго доведеться виборювати своєю працею. Поступ України в цьому напрямку Європа бачить. Відзначають, що донедавна – до 2014 року – у Європі взагалі мало хто розумів, що Україна, а надто український народ, прагнуть саме європейського напрямку розвитку, зближення саме з Європою. Доти вважалося, що українці більше тягнуть за Росією.
Однак, самого прагнення замало. За останніх чотири роки, відколи Україна почала ці процеси, їй – Україні – вдалося зробити дуже багато. Однак на тлі попередніх 26 років, відколи Україна відновила свою незалежність, це надзвичайно мізерний поступ на шляху змін. І якщо українське суспільство це усвідомлює, до усвідомлення у владних колах, вважають європейці, ще дуже далеко. Оливи до вогню доливають українські можновладці, коли йдеться про боротьбу з корупцією, наприклад.
Україну звикли сприймати як державу заробітчан, які масово покидають свій край у пошуках вищих заробітків, а молодь намагається виїхати до Європи – переважно до Польщі – на навчання з тим, аби потім там залишитися, чи рухатися далі, вглиб ЄС. Підстави для таких висновків, звісно, є, і в Польщі це розуміють, оскільки відносно недавно самі поляки шукали кращої долі за кордоном. Багато хто з них повернувся, створив на зароблені гроші власний бізнес. Багато хто з поляків і сьогодні виїздить на роботу чи навчання до інших європейських країн. Звісно. Це явище не таке масове, як в Україні.
І, сподіваються доповідачі пленарних засідань, за відносно короткий час ситуація все ж стабілізується, і українці також повертатимуться додому. Для цього, звісно, влада мусить створювати відповідні умови. Наприклад, сьогодні навіть українським підприємцям вигідніше закрити бізнес в Україні і перенести його до найближчого закордону – тієї ж Польщі. Податки, відсоткові ставки на кредити, без чого бізнес розвиватися не може – тут не на користь українським. Також, кажуть учасники форуму, українським керівникам, які працюють в Україні, варто змінити ментальний підхід до роботи. Часто польські фахівці, які на запрошення українських фірм приїздять до України на роботу, за короткий час змушені розраховуватися, бо відчувають, що насправді не є потрібними. Те нове, що вони приносять із собою розбивається об стіну давніх підходів до роботи вихованих ще в радянській системі українських керівників.
Разом з тим поляки хвалять українських фахівців, які, якщо їм дати відповідні умови, можуть створити конкуренцію європейцям. Варто також згадати, що багато студентів-поляків обирають для навчання вищі навчальні заклади в Україні, зокрема, медичні. А також останнім часом серед європейців набирає популярності так званий медичний туризм – в основному через нижчі ціни. Особливо популярною є стоматологія (як послуга). Якщо говорити про ширший міждержавний рівень, то Україна могла б дати європейцям неоціненний досвід у сфері військової медицини. В силу обставин, що склалися, українські військові хірурги здобули такий досвід, якого всі країни Європи не мають уже багато десятиліть.
Якщо вже мова зайшла про воєнний досвід, Україна наполягає на необхідності створення спільного координаційного комітету з питань протистояння російській загрозі та гібридним війнам, які веде Росія проти всього світу, не лише проти України. Створення спільного центру із залученням усіх спеціальних служб різних країн могло б значно посилити позиції Європи у цьому протистоянні, яке – на тлі останніх провокативних заяв російського керівництва і загострення стосунків Росія-світ, буде лише посилюватися.
Тут було б важливим також створення подібної структури між державами Україна-Польща-Угорщина-Румунія для протистояння розпалюванню міжнаціональної ворожнечі. Нещодавні підпали угорських офіційних установ на Закарпатті чи вибух на цвинтарі оборонців Львова, який збігся (випадково?) якраз у час проведення Форуму, лише поглиблюють прірву між нашими країнами, а бачення виходу з неї наразі не запропоновано.
Підводячи риску, хочу поставити риторичне питання, яке я задавав у кулуарах Форуму різним його учасникам, особливо тим, хто вже не вперше бере участь у цій події – власне, а що після Форуму? Який сенс у його проведеннях. Куди далі йдуть із почутими на зустрічах думками його гості та учасники? Який кінцевий і наскільки дієвий його результат?
Відповіді різні, але в суті своїй вони не відрізняються. Участь у форумі беруть журналісти, політики, міністри, міжнародні експерти, які кожен в силу своїх можливостей та відповідно до своєї компетенції і професійної діяльності донесуть інформацію до своїх суспільств, урядів, керівників держав. Форум – лише місце для обговорення. Справжня робота починається після нього. На перший погляд вона непомітна, а результату можна чекати тривалий час. Якщо, звісно, буде на те політична воля можновладців і готовність суспільства до пропонованої взаємодії. Тут не йдеться про взаємовигідні умови. Бо вигода для всіх одна, очевидна – виживання, збереження людських цінностей, поступ і розвиток.
Текст: Володимир Гарматюк
Фото: Володимир Гарматюк
